Парний портрет на честь ювілейної події

Рівно 75 років тому, у середині вересня, в штаті Коннектикут (США) на авіазаводі Ігоря Сікорського відбувся перший у світі експериментальний політ вертольота Vought-Sikorsky 300. Створений, як сказали б тепер на батьківщині конструктора, «гвинтокрил» відірвався від землі саме 14 вересня 1939. Це був модернізований варіант і, – що принципово важливо, – це була пілотована модифікація першого вертольота Сікорського, створеного ним ще в липні 1909 ...

Я насмілився об'єднати в цій статті долі двох найталановитіших українських винахідників.

Одного з них мені довелося знати особисто – це був теж літакобудівник, конструктор авіатехніки з ... відомої всім по повісті Гоголя Диканьки, Олександр Запішній. Так, так! Ось такий собі «коваль Вакула»! На жаль, цей феноменально талановитий винахідник і майстер-«золоті руки» трагічно загинув кілька років тому.

* * *.

Ім’я видатного українця, винахідника і авіаконструктора Ігоря Сікорського не потребує розлогих коментарів. Зате необхідно одразу зауважити: за право вважати цю непересічну особистість «своєю» змагаються одразу три держави. Це Сполучені Штати, це Росія і це Україна. У США він прожив найбільш плідну частину свого життя. Став знаменитим на весь світ творцем авіатехніки, котра і донині, вже після смерті Ігоря Сікорського, вважається неперевершеним «брендом».

Вертольоти Сікорського стали одним із важливих складових могутності і непереможності американської армії, його авіаційні розробки лишаються найпомітнішими в історії авіації США. А фірма, ним створена – процвітає. Водночас росіяни намагаються довести, що перший поштовх до розвитку таланту Сікорського стався у роки, проведені ним в Росії… Це, власне, не треба й доводити – було саме так! І нарешті Україна офіційно зарахувала Ігоря Івановича у «список-рейтинг» під назвою «100 видатних українських імен». Крім того факту, що видатний авіаконструктор народився і навчався у Києві, наводяться й такі аргументи.

Він же, мовляв, прибув у Нью-Йорк як емігрант! Звісно, так робиться нова, "національно свідома" історія Америки… Але все-таки був Сікорський і українцем, і україномовним, і патріотом України. Про це свідчать його постійні і теплі стосунки з представниками української діаспори в США.

«Не знаємо, ким він себе вважав до війни, – так розмірковують заокеанські українці, котрі постійно спілкувалися з Ігорем Івановичем у його останні роки життя, – але у післявоєнний же час наша діаспора робила все, щоб Ігор Іванович повною мірою усвідомив себе українцем. Сікорський чим далі, тим частіше вживав у спілкуванні не англійську, а українську мову. Особливо, коли затівалися дискусії про майбутню самостійну Батьківщину…»

Не буду зупинятися на цих «перетягуваннях ковдри». Сікорський однозначно наш. І його ім’я заслуговує на ще більшу повагу українських ЗМІ та істориків української науки та культури.

Водночас доводиться говорити й про ті риси характеру Ігоря Івановича, котрі дозволили автору цих рядків занести його ім’я у список героїв книжки. Він тричі (навіть не двічі, як вважає більшість тих,хто цікавиться історією авіації) починав свою кар’єру авіаконструктора з нуля! Останній раз, коли йому вже стукнуло 50 – а у такому віці вже дуже важко «піднятися з колін»…

У Сполучених Штатах. Вам навряд відомо, що Сполучені Штати спочатку аж ніяк не зустріли Сікорського із розкритими обіймами. Після цілої низки років важкого емігрантського існування (він заробляє на прожиття як лектор і шкільний вчитель), Ігор Іванович наважується на ще одну спробу знайти свою нішу в авіаційній промисловості. Але йому мало щастить. Адже ця галузь промислового виробництва в усьому світі скорочується у післявоєнні роки. Утім, він заснував власну компанію «Сикорски аеро інжиніерінг».

…Вони влаштували майстерню в старій коморі на Лонг-Айленді у Нью-Йорку. Зауважимо ще, що залишивши батьківщину одразу після Жовтневої революції, Ігор Іванович тільки 1928 році одержав громадянство США – і це ускладнювало розвиток його «бізнесу». Фірмочка Сікорського ледь жевріла і навіть опинилася на грані банкрутства. У цей важкий момент його виручає … російський композитор Сергій Рахманінов. Позика великого музиканта у сумі п’яти тисяч (це сьогодні відповідає вісімдесяти тисячам) доларів дозволяє підприємству Сікорського вижити. Підприємство Сікорського в цей час зосереджується на випуску двомоторної амфібії S-38. Поки що про повітряні апарати майбутнього, про вертольоти він міг тільки мріяти!

* * *

Звісно, з великим конструктором Сікорським доля не могла мене звести. Зате я знав іншу, без перебільшення, геніальну людину. Його звали Сашком Запішнім. На момент нашого знайомства Сашкові було трохи більше тридцяти і він був жителем Диканьки. У своєму напівсільському подвір’ї цей геніальний самоук збирав … літаки і вертольоти! Не авіамоделі, ні! Справжні літальні апарати. Він знаходив деякі зі своїх «шедеврів» десь на звалищах, реставрував і змушував літати! Почав з легких планерів і дельтапланів. Потім Сашко, набувши досвіду і придбавши необхідний інструментарій, перейшов до виготовлення складних літальних апаратів. Наприклад, це був п’ятимісний (!) літак «ЯК-5», котрий у свій час вийшов невеликою серією і був сконструйований на замовлення самого Сталіна! Літак міг злетіти з короткої літальної смуги – і це теж було на руку конструктору з Диканьки. Наступним етапом і лебединою піснею Олександра Запішного став вертоліт. Спочатку він зібрав у своєму сараї точну копію французького «Алуета». Цей чотиримісний вертоліт ширяв у небі Франції в 60-ті роки минулого століття. Запішній знайшов останки однієї з машин десь у Криму. Через пару років наполегливої праці його «Алует» злетів під хмари і шокував місцеву публіку самою появою тоді, у порожньому полтавському небі (пам’ятаєте, років 15 тому взагалі ми не бачили в польоті ні літаків ні вертольотів), гвинтокрилої машини. Але й на цьому він не зупиняється. Запішній розробляє вертоліт власної конструкції.

І сьогодні цей літальний апарат у дещо модифікованому вигляді «пішов у серію» на одному із полтавських приватних підприємств. Доля його конструктора, утім, склалася нещасливо, просто фатально… Про це трохи нижче.

А сьогодні про минулі події розповідає полтавець, професійний вертольотчик, що працював на фірмі Запішного-Політучого (друге прізвище «розшифрую» нижче) льотчик-випробувач, Микола Моргун:

– Запішному і везло спочатку, і потім не везло просто фатально! Я вам вже казав, що я сам не конструктор і не бізнесмен, а тому не вплутуюся в публічні обговорення того, чи мала полтавська фірма, що випускала вертоліт «Санька», хоча б якісь перспективи ... Але сам я в достатній мірі кваліфікований льотчик , щоб сказати: сама справа була перспективна і потрібна для народного господарства! Мої 11 тисяч годин польотів, досвід роботи пілотом в Арктиці - цьому моєму утвердженню як гарантія. Я знав добре Сашка Запішного, співпрацював потім і з директором полтавського «Аерокоптера» Ігорем Політучим (до речі, теж професійним льотчиком). Про епопею з фірмою «Аерокоптер» треба б написати книгу. Або це може бути авантюрна розповідь: про труди і муки ентузіастів-полтавців, які намагалися на голому місці створити цілу високотехнологічну інфраструктуру! Але врешті-решт, всі провідні конструкторські кадри льотної фірми, всі проектні документи і технологічні напрацювання на новий двомісний український вертоліт перейшли київській фірмі «Горизонт-12».

.

* * *

Повернемося до щасливої долі Сікорського.

Ви не повірите! Літаючий «американський кліпер» символізував у кінокомедії … славу СРСР! Як це сталося? У році 1931 перший літаючий човен Ігоря Сікорського S-40 "Американський кліпер" відкрив поштово-пасажирські траси авіакомпанії "Панамерикен уорлд еруейз". До року 1939-го Сікорський створив більше 15 типів таких літаків. Так, «літаючий човен» Сікорського став першим літаком, що надійно з'єднав континенти. Чотиримоторна амфібія S-42 була придбана багатьма країнами, у тому числі й Радянським Союзом. Вона навіть знімалася у знаменитому кінофільмі «Волга-Волга». Так би мовити, символізувала успіхи соціалістичного будівництва в країні Архіпелага ГУЛАГу...

Утім, невдовзі замовлення на човни й амфібії стрімко падали. В усьому світі… Правління «Юнайтед Эйркрафт» навіть вирішило злити фірму «Сікорський» з фірмою «Чані Воут». Тобто це означало для нього майже банкрутство… Щоб відновити самостійність, п'ятдесятилітньому конструкторові довелося терміново «міняти жанр». Великий Сікорський втретє починав свою творчу кар'єру практично з нуля …

Перший політ вертольота VS-300 відбувся, як ми вже сказали, 14 вересня 1939-го. Апарат відірвався від землі і управляв ним його творець.

Протягом всієї своєї кар'єри Ігор Сікорський завжди стояв на тому, щоб перший політ на кожній конструкції виконувати самому. На такій самій, але вдосконаленій машині 6 травня 1941 року він встановить світовий рекорд тривалості польоту – годину й 32 хвилини.

* * *

Геній з Диканьки також пілотував свої апарати власноруч. Він устиг у кінці 90-х минулого століття розробити й збудувати перший свій оригінальний літальний апарат. Його він спроектував практично самотужки,без допомоги фахівців. Уже його послідовники назвуть цей вертоліт ім’ям конструктора – «Санька»…

Я зустрівся з Олександром уперше в 1994-му році, у Диканьці. До речі, ми багато говорили про киянина Сікорського і його творчий шлях. Між іншим, згадуючи початок кар’єри винахідника вертольота, ми ще говорили про те, що Сікорський також був по суті геніальним самоуком. Конструктором-практиком, який диплом інженера здобув тільки вже після переможного польоту його перших аеропланів!

… Зізнаюся чесно, я трохи «підначував» тоді Сашка: мовляв, у тебе в руках така класна техніка! І ти за умов нашої нескінченної (вже тоді вона здавалася такою) української кризи, без усяких віз і запрошень міг би перетнути небом кордон якої-небудь нормальної європейської країни…

Попрохав би політичного притулку. Знайшов би спонсора для своїх розробок. А не мучився б у сараї!

Звісно, я жартував. І звичайно ж, Сашко тільки з цього усміхався… Нікуди б він не полетів. Нікуди і ніколи.

Невдовзі Олександр Запішній заги­нув. Трагічна подія сталася у травні 2000 року. Ця смерть була несподіваною для всіх його друзів і колег, бо на той час вже існувала фірма із конструкторів-професіоналів, де «генеральним» був аматор Запішній. Однією з версій загибелі Олександра була така: в польоті на мотодельтаплані у нього, пілота, стався серцевий напад, і він на мить втратив свідомість... Ця смерть могла зруйнувати всю справу, але вона навпаки згурту­вала однодумців Запішного. Адже була спроба з боку конкурентів-киян «підкласти міну» під полтавську авіафірму. Полтавських інженерів спокушали блискучою кар'єрою і шаленими заробітками. «Атакува­ли» й самого Запішного... Але Санька не здався і показав приклад іншим полтавським колегам: Пол­тава зможе ЦЕ самотужки . І змогла.

2001 року відбувся перший випро­бувальний політ «Саньки».

2003 року – випробування першого «передсерійного зразка».

2005 року полтав­ський вертоліт пішов «у серію».

До 2008 року «Аерокоптер» зібрав і продав 20 вертольотів, його річний оборот перевищив $ 1 млн. А в 2009-му експерти ринку оцінили вартість підприємства в $ 20 млн. Полтавського виробника вирішила купити компанія з Арабських Еміратів Perla Group International, але угода не відбулася. Ігор Політучий, власник і співзасновник фірми прокоментував цей факт таким чином, що його не влаштував інвестор.

Крім вдалого рішення з «двигуном» (його взяли з японського авто «Субару»), розробку полтавців відрізняли й інші дотепні і вигідні для експлуатації конструкторські ходи. Як відомо багатьом, «Субару» — це популярна марка автомобіля. Але ма­ло хто знає, що до 1945 року япон­ці випускали з цим двигуном... лі­таки. А оскільки мотор «Субару» мав усі пристосування до авіатехніки, то переробити його «навпаки» — переставити знову з авто на вертоліт було не дуже складно.

Водяна система охолодження «Саньки» теж принципово відрізняється від аналогічних американських вертолітних моделей «Сафарі», «Робінзон» і «Швайцер». Відрізняється саме вигідністю, тобто своєю економністю й надійністю. Ну, і ось такі мав технічні характеристики наш, полтавський «Санька».

Вони теж були конкурентні: максимальна швидкість на землі 186 км / год, максимальна польотна вага 650 кг, запасу палива вистачає майже на 400 км, максимальна висота польоту 3 тис. метрів, паливо – автомобільний високооктановий бензин, екіпаж – один пілот, плюс пасажирів. Вертоліт, крім суто транспортних функцій, може виконувати й інші найрізноманітніші завдання.

Але доля його подальшого випуску, оскільки все було «торпедоване» конкурентами-киянами, наразі мені невідома. Мені, прикро, але в архівах й в Інтернеті не збереглося навіть нормального фото Олександра Запішного…

• * * *

За першими ж моделями Ігоря Сікорського пішла ціла серія (котра носила його ім'я). Геніальний конструктор першим почав будувати й турбінні вертольоти, вертольоти-амфібії із шасі, що вбирається, і «літаючі піднімальні крани». На цих вертольотах були вперше зроблені перельоти через Атлантичний і Тихий океани. Відновляючи роботу над вертольотом, Ігор Сікорський навряд чи міг повною мірою уявляти собі масштаби розвитку техніки вертикального зльоту в наступні 30 років. І він не думав про широке застосування вертольота в наступальних воєнних діях, що одержали розвиток з 1970-х рр. Сам він дивився на свій винахід передовсім як на транспортний засіб, корисний для промисловості. Але в першу чергу – для порятунку людей, надання допомоги потерпілим від стихійного лиха, пожеж. Ігор Сікорський підрахував, що його вертольотами було врятовано 50 000 життів.

Обох українських винахідників – і Сікорського, і Запішного

єднає й те, що вони не сподівалися й не вважали «за честь», аби їхні дітища були використані для вбивства людей…

Віталій Цебрій,
журналіст