•  

Патріарху українського гончарства Михайлу Китришу виповнилося 80 років

440
Патріарху українського гончарства Михайлу Китришу виповнилося 80 років

Людмила Стельмах (Кучеренко),

президент Полтавського обласного медіа-клубу.

Спеціально для «Останнього Бастіону».

Із глини та пісень ліпив він Україну…

В Опішному вшанували одного з патріархів українського гончарства – Михайла Китриша, якому виповнилося 80 років.

Кожна людина в світі залишає по собі слід – більший, менший чи й зовсім непомітний.

Самобутня творча спадщина Михайла Єгоровича Китриша поза сумнівом залишиться на віки – у кращих музеях та приватних колекціях України й світу, - як взірець виразної образності, класичної довершеності форм, витонченості пластики, декоративного багатства сюжетів та мальовки. Кераміка майстра увібрала в себе кращі риси, притаманні опішненській кераміці. Але при цьому він утвердив свій унікальний власний почерк і яскраву оригінальність виробів.

- В Україні лише три гончарі є лауреатами Національної премії імені Т.Шевченка; всі вони – опішняни, один з них – наш ювіляр, - каже генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, доктор історичних наук Олесь Пошивайло. – Творчість Михайла Китриша – визначне явище українського мистецтва. Роботи художника є класичними зразками сучасної народної кераміки. Він віддає перевагу декоративній зооморфній скульптурі – посуду у вигляді левів, биків, баранів, козлів, коней. На цій ниві Михайло Китриш виявив себе прекрасним інтерпретатором давніх традицій глиняної пластики Опішного, значною мірою доповнив її численними технічними прийомами декорування. Я б назвав його аристократом у кераміці. Для мене пан Михайло – символ розквіту українського гончарства, коли в Опішному творила когорта високоталановитих митців.

У Центрі розвитку духовної культури Національного музею-заповідника українського гончарства відкрита виставка кераміки «Михайло Китриш: Вись і Слава, Душа і Доля», де представлений його багатий творчий доробок. Кожна річ викликає захват у відвідувача: витончені куманці чи набір полумисків, чудернацькі підсвічники чи куришки для ладану, півень, що швидше схожий на жар-птицю чи задерикуватий баранець, напольні вази елітного силуету й розфарбовки чи традиційні глечики та макітри. Глина – то вісь його життя; вись, де розгорнулися крила його творчості; слава, що уквітчала гончареві ужинки; доля, яка тче його життєвів дороги; душа, яка освячена жаром горна на всі безкраї натхненного гончарівництва...

Упродовж життя Михайло Китриш багато експериментував з формами виробів і з поливами. Тож його роботи вражають точністю співвідношення скульптурних мас, красою силуету, пластичною досконалістю ліпленого декору і підкресленою повнозвучністю кольорів.

Не відомо, яку стезю обрав би юний Михайло, якби не хвороба в дитинстві. Він не міг ходити в школу, тож батько, котрий працював на заводі «Художній керамік», аби син не нудьгував, навчив його ліпити свистунці. Коли їх назбирувалося з тисячу, з підприємства приїздили за ними й виплачували гроші. Через півтора роки Михайлу зробили операцію й він нарешті закинув милиці. А після закінчення семирічки без особливих вагань пішов працювати на завод.

Спочатку возив глину з кар’єру, потім півроку навчався виготовленню ширпотребу у Йосипа Марехи, якого шанує як першого наставника. А через кілька років перейшов у цех художніх виробів, швидко опановуючи складні прийоми. Хтозна, чи став би М.Китриш видатним художником, якби не пройшов школу гончарського ремісництва, яке потребувало посидючості й витривалості.

Коли у 1990 році Михайло Китриш побував на міжнародному симпозиумі керамістів у Норвегії, зарубіжні колеги не зовсім розуміли, що означають поняття «конати план» і «соціалістичне змагання».

З-поміж багатьох відзнак Михайла Єгоровича найдорожчі йому - лауреат премії ім.Данила Щербаківського (1995) та Державної премії ім.Т.Г.Шевченка (1999).

Доцент Полтавського Національного технічного університету ім.Ю.Кондратюка Ніна Чопенко розповідає, що колишні випускники вузу пригадують, як їздили на другому курсі на стажування в Опішне, і яким простим, доступним, щирим запам’ятався їм шевченківський лауреат: «Він говорив з нами, студентами, на рівних, не приховуючи ділився своїми секретами!»

Колеги пригадують, що керівництво «Художнього кераміка» ніколи не чуло від Михайла Єгоровича слів «не можу», «не хочу», «важко»; на будь-яке складне завдання він завжди відповідав: «Зробимо!» Ті, хто добре знає майстра, відзначають його життєлюбність, доброзичливість, відкритість до спілкування.

Ось він - на численних фото і в створеному співробітниками музею-заповідника фільмі - моложавий, харизматичний, розкуто-енергійний, натхненний і зосереджений за роботою. На жаль, уже 8 років Михайла Єгоровича оповиває суцільна темінь – він втратив зір. А каже, що якби хоч на кілька процентів міг бачити, скільки творчих задумів зумів би реалізувати, бо сила в руках ще є. Підводить і слух. На додачу цього літа пішла у засвіти його кохана дружина, порадниця й муза – Галина Сергіївна, з якою він завжди працював у тандемі. Мальовку в опішненському стилі на його виробах виконувала саме вона…

Багато добрих слів вдячності й щирих побажань лунало на адресу ювіляра вівд численних гостей. Опішнянська селищна рада присвоїла Михайлу Китришу звання почесного громадянина Опішні (дещо запізно, як на мою думку). А музею-заповіднику на згадку він залишив відбитки свої творчих долонь на глиняній пластині.

Коментарі