•  

Дискусійна тема (частина перша): Московські «слуги Божії» нас пригнічують й перемагають?

440
  • apps/44e334dc99164ea0877ffa0afebe117a.jpg
  • apps/82cd45c17aad4aac89af11ee4b6895a2.jpg
  • apps/2382d9c7fae54459a975f873e38e7fbc.jpg
  • apps/092f92b818a94fa4b8c6cf97cf6d82f5.jpg
  • apps/f6d803141c304fce9a7b2b89e66e1a9d.jpg
  • /media/cache/b1/ee/b1eecbb3efd0df770a5442d3667bcf22.jpg
  • /media/cache/c6/5d/c65d68c3c8fc67b37b627a8d0bc19c55.jpg
  • /media/cache/49/4c/494cc83a83b2faec0354126fe2aaf08e.jpg
  • /media/cache/54/ef/54efbc64309813b4ba8b688b429282bc.jpg
  • /media/cache/2b/f0/2bf01525344eedbd7650213c9e024867.jpg


Всі ми живемо в політизованому світі, і священники, слуги Божії, – не виняток. Як одного разу, причому це було нещодавно, сказав мені один зі священнослужителів полтавського Спаського храму (Церви української православної, але Московського патріархату) «розділяють нас сьогодні жахливі лінії розбрату. Вони проходять в сім'ях, між друзями. Вони проходять навіть через шлюбне ліжко!» Батюшку того звуть отець Олександр. Він авторитетна й поважна людина – для мене й для багатьох інших прихожан…

І от буквально цього місяця, хоча я й збирався в далеку подорож за кордон, відклав усі справи, щоби дізнатися про обставини неприємної, навіть дещо моторошної події. Священики сьогодні відіграють особливу роль в українському суспільстві, вони за тим статусом, котрий відведений їм нашою релігією, намагаються не розпалювати ненависть, ворожнечу.

І от така казусна ситуація: доволі поважна людина мені повідомила, що у Полтаві священик відмовився відспівувати молодого хлопця, солдата, котрий загинув у війні з сепаратистами Донбасу. Священик той буцімто мотивував свою відмову тим, що вояк наш, мовляв, підняв зброю проти росіян, проти Володимира Володимировича Путіна…

Шкода, але свого духовника, отця Олександра я не застав на місці. Зате цей «факт» прокоментував мені настоятель Спаського храму отець Іван:

–Жодним чином такого не могло трапитися ні в нашому храмі, ні де інде у Полтаві! Це підла й низька інсинуація! Не міг ніхто з наших служителів й навіть десь ще в області відмовити людям у відправленні подібної служби. Ми теж українські патріоти. Любимо свою Батьківщину й своїх людей. Тема війни – надто складна, щоби я вам її оце зараз переконливо й об ємно прокоментував. Але для нас важливіша тема миру: ми проти будь-якого насильства й проти убивства українцями українців.

–Війна йде з Росією…

–Я б обминув це твердження. Ми, служителі Церкви, за дружбу між нашими народами, а не за те, щоби сіяти ворожнечу.

–Між тим у пресі ми читаємо про цілу низку фактів, коли священнослужителі Церкви православної, але Російського Патріархату прямо закликають на Донбасі людей із зброєю в руках воювати проти України й українців, проти «укропів» як вони кажуть…

–Я не хочу також й ці інформаційні повідомлення коментувати. Те питання, яка з церков – київського так званого Патріархату чи наша є канонічною – ми з вами зараз не повинні обговорювати. Це прерогатива Вселенського Собору Православних Церков… Досі вважається, що київський так званий патріархат не є канонічною церквою, фактично прибічники його це є сектанти. Але я вас водночас хочу запевнити, що наші всі храми служать для українського люду, ми – й сам тепер, коли нагнітання пристрастей піднялося до максимуму, – намагаємося навіть делікатно обходити деякі моменти, навіть суто канонічні… Наприклад , Патріарха Кирила ми у своїх служіннях поминаємо без гучних титулів. Але згадувати його ми все ж зобов» язані… І ще, щоби вам було зрозуміліша ситуація: наші храми ні політично, ні економічно «від Кремля» (як про нас кажуть) не залежать. Ми служимо тільки своєму народові й не заперечуємо навіть, коли богослужіння ведеться українською, а не церковнослов янською (за каноном) мовою. Зайдіть у наш храм. Подивіться: усі ікони прикрашені українськими рушниками. Й це аніскільки не зовнішній антураж, а веління серця.

Пан-отець Іван розповів мені також, що він служить Церкві більше тридцяти років, з них переважний час саме в Полтаві й саме у Спаському храмі. Жодних ексцесів, коли б проявлялася людська міжнаціональна ворожнеча він не допускав й не допустить. Отець Іван сам родом з Лубен. Він мені ще багато чого розповів про український патріотизм й дрібних церковних служителів й ієрархів Московського православного Патріархату. А втім, питання залишалось

І хоча батюшки обох православних конфесій, котрі діють у Полтаві й нашому регіоні намагаються з повагою ставитися до позиції кожної іншої людини, – але ж звідкілясь з явилася та плітка? Про те, що мовляв, «московські попи відмовляються віддати останню божу шану українському герою»…

Ми всі розуміємо, в якій інформаційному середовищі перебувають громадяни Росії, в тому числі і священнослужителі. Адже ми знаємо й те, як діє пропаганда. Розуміючи це, ми все-таки намагаємося залишати ті зв'язки, які допоможуть відновити нормальні людські й міжнаціональні відносини й стосунки після закінчення конфлікту.

Поки йде війна, природно, бути поза цій ситуації або над нею дуже складно і іноді практично неможливо, тому ми все-таки повинні прагнути залишатися людьми і християнами навіть в умовах конфлікту.

Отець Іван:

– Господь нам не дарма заповідав любити ворогів. Іноді ці вороги бувають єдинокровними і єдиновірними. Важливо, щоб залишалися якісь містки, які потім можна буде використовувати для відновлення нормальних, добросусідських, християнських відносин.

Дійсно, це так. Єдність нації, кожної її сім'ї залежить від нас. Ми повинні вибудувати відносини всередині сім'ї так, щоб політика нас не розділяла. Зауважу також, що як така, політична єдність неможлива. Політика, за природою своєю розділяє і заснована на боротьбі за владу.

Церква ж повинна вибудовувати свою діяльність поза межами впливу держави. Вона не ставить своєю метою боротьбу за владу. Церква все-таки прагне збереження миру.

На жаль, ми маємо приклади не тільки «локального характеру» – як то було з пліткою, кимось «злитою» у полтавське середовище (стосовно відмови батюшки служити панахиду за покійником-військовиком). Ось ще один, більш резонансний недавній приклад.

Днями відомий політик, нардеп Олександр Бригинець написав звернення до Арсенія Яценюка з вимогою скасувати і розслідувати «дозвіл Азарова» на відновлення в Києво-Печерській Лаврі будов, зруйнованих ще більшовиками. Депутата урядовці перед тим запевнили: роботи в Лаврі ведуться на підставі зареєстрованої та схваленої ними декларації.

Але, Бригинець переконаний: «Те, що вони трясуть дозволами, рівно нічого не означає, тому що звертаю вашу увагу на те, ким і коли саме були видані ці дозволи – злочинною командою Януковича…». Раніше Олександр Бригинець уже прославився «захистом культурно-історичного середовища Києва». Зокрема, «історико-архітектурного пам'ятника», відтворення- будівництва Десятинної церкви. Вбачаючи там теж втручання «московських попів», та «злочинної команди Януковича».

Між тим, як вважають деякі церковні авторитети й зокрема московський диякон Кураєв (який сам не завжди погоджується з діями Московської патріархії), московська церковна влада нічого не вимагає від Української церкви ні у фінансовому, ні в політичному сенсі. Тим більше – в «архітектурному» й у плані передачі храмів тій чи іншій конфесії (з-за цього найбільше ламають списів сьогодні).

УПЦ (РП) має свободу і в кадрових питаннях. Для того, щоб обрати українського єпископа, позбавити його сану, нагородити чи понизити, достатньо просто поставити до відома Московську патріархію. У той же час патріарх не може призначити єпископа де-небудь в Росії без відома київського митрополита, який є членом московського синоду.

Тобто прив'язка УПЦ до Московської патріархії має сьогодні, як вважають церковні ієрархи, чисто символічний характер. Причому, не тільки де-факто, а й де-юре. Проте реальні розклади й реальне життя нам подають безліч різноманітних фактів, пов«язаних з війною на Сході України. Серед них завжди можна відшукати й негативні приклади, звести їх у купу і, розмахуючи ними, кричати: що і треба було довести! Ось, подивіться!

Утім, розмову цю я не хотів би перервати на такій примирливій сентенції.

Далі – буде.

Віталій Цебрій.

Журналіст