•  

Володимир Бойко: Про Миколу Шрага

110
Володимир Бойко: Про Миколу Шрага

Я давно хотів написати справжню біографію цієї людини – Миколи Ілліча Шрага, ім’я якого другим після Петра Франка викарбувано на меморіальній дошці, що встановлена в холі Львівської політехніки на честь видатних викладачів цього закладу. Син Іллі Людвіговича Шрага, українського громадського діяча, обраного депутатом І-ї Державної Думи Російської імперії, Микола Ілліч був заступником голови Центральної Ради УНР, у квітні 1918 року призначений представником Уряду УНР в Іспанії, у 1919 році став радником української дипломатичної місії в Будапешті, а в 1924 році повернувся в Україну з Відня.

У 1931 році Шраг був арештований у справі «Українського національного центру» й у лютому 1932 року засуджений до 6 років позбавлення волі, але за півтора роки, у жовтні 1933-го, несподівано вийшов на волю.

У наступному він займався науковою роботою, захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню доктора економічних наук, завідував кафедрою економіки та організації машинобудування і приладобудування Львівського політехнічного інституту, був членом наукової ради з економічних проблем в Інституті економіки Академії наук СРСР. А ще Микола Шраг був одним з найцінніших агентів Народного комісаріату внутрішніх справ (у наступному – Міністерства внутрішніх справ) Української РСР під агентурними псевдонімами «Плановик» і «Автор».

Біографію Шрага я збирався написати ще років 10 тому, але оскільки лінь народилась поперед мене, так і не зібрався. І ось, нарешті, на сайті російської редакції радіо «Свобода» вийшла розвідка Костянтина Богуславського про Миколу Шрага, що базується на розсекречених архівних документах Служби безпеки України, серед масиву яких були випадково знайдені докази співпраці Шрага з органами радянської держбезпеки. Дуже рекомендую прочитати цю публікацію:

https://www.svoboda.org/a/30058869.html

Від себе ж додам, що про негласну діяльність Миколи Шрага я довідався значно раніше – з матеріалів справи Лаврентія Берія, засудженого до страти 23 грудня 1953 року вироком спеціального судового присутствія Верховного Суду СРСР. У зв’язку з переглядом цього вироку в порядку нагляду Військовою колегією Верховного Суду Російської Федерації (ухвалою від 29 травня 2000 року в реабілітації Берія, Меркулова, Кобулова, Гоглідзе було відмовлено, вироки щодо Деканозова, Мешика та Влодзимирського змінені) матеріали справи на деякий час стали доступними для вивчення. І ось у протоколі допиту судом 22 грудня 1953 року свідка Строкача Тимофія Амвросійовича, на момент допиту – міністра внутрішніх справ УРСР (на момент подій, про які каже Строкач, він був начальником Управління МВС Української РСР у Львівській області), я натрапив на таку фразу:

«Строкач: Я все время думал над указаниями Берия о создании своих банд для борьбы с оуновским подпольем. Очевидно, в развитие этого указания Мешик создал план организации на Украине легализованного центра ОУН, руководителем его предполагался Шрайх, ярый националист, бывший товарищ председателя Украинской Рады. Он находился на свободе только потому, что втерся в агентуру МВД. В Москве по этому плану была создана платформа этого центра. Размер этого липового центра в несколько раз превышал число оуновцев в Украине».

Зацікавившись цією фразою та загадковим Шрайхом, я швидко довідався, що Строкач мав на увазі Миколу Шрага, похованого на Личаківському цвинтарі Львова. Попри те, що розгляд справи по обвинуваченню Берія та ін. відбувався в закритому режимі, а матеріали справи були засекречені, допущена Строкачем мимовільна розшифровка агента призвела до виключення Шрага з агентурної мережі та завдала потужного психологічного удару по Миколі Іллічу. Пізніше мені доводилось спілкуватись з ветераном СБУ, який у 1969 році, будучи старшим лейтенантом Комітету державної безпеки при Раді Міністрів УРСР, відпочивав разом зі Шрагом в одному санаторії (Микола Шраг помер 2 лютого 1970 року у віці 76 років). Зі слів ветерана, Шраг так і не зміг відійти від потрясіння, спричиненого викриттям Строкачем його відомчої приналежності.

Джерело