Епіклеза — найважливіша мить літургії, а у відповідальній життєдіяльності — допомога фронту та участь у війні.
Усе інше минуще і допоміжне... А тому по черзі викладатиму складові нашого запльоту.
У сакрально-освітніх авдиторіях Полтавський державний аграрний університет (ПДАУ) навчається понад 80 осіб, які мали зв'язок з війною. Цифра солідна і переконлива; реґіон — не надто націоналістичний; порєбрік поряд; тож непогано посилити контингенту присутність українських сенсо-твердинь опершись на комбатантську спудейську спільноту.
Саме тому Видавництво "Zалізний тато" вирішило підігріти бібліотечний арсенал закладу. Це співпало з флеш-мобом "100 добрих справ", який присвячено 100-річчю аграрного університету.
Але луночки добротворчості на сайті вишу були вже забиті. Тому книжковий хід конем виявився 101-ою доброю справою на честь ювілею.
Відтак, сюжет цієї історії вигнувся карколомним фляком.
Адже, несподівано, на жест видавництва відреагувала ректор університету Валентина Аранчій. Ця мудра і добропорядна жінка-управлінець крила нашого джокера 102-ою доброю справою.
З полів і скромних володінь університету було зібрано добірний вітамінний купаж плодів та завантажено у бус з прицепом. До різнокалібрних картопель/часників/цибуль/капуст було домазано придбані макарони, каву, солодощі та інші ніштячки і відправлено на Східний фронт для легендарного бойового підрозділу 1-ша окрема штурмова рота ДУК ПС, органічною частиною якого я є. Супроводжувати караван на лінію фронту мені допомагав носій левового серця, ясноликий Dmytro Disperato, за що я йому вдячний.
Сподіваюсь і розраховую на подальшу колаборацію за напрямком підтримки добровольчих підрозділів, які не отримують від держави жодної копійки фінансування. І нехай іншим свідомим націонал-пляжникам з мохіто в руках добротворчість команди ПДАУ слугує прикладом для наслідування.
І якщо виникло бажання повторити чин, не відходячи від каси, переказуйте гривники на карту командира 1-ої ОШР, друга "Да Вінчі" та поширюйте цей допис. Честь, Повага, Обіймашки!