У лютому 1940 року Данило Скоропадський запропонував британським спецслужбам проект зі створення на територіі Канади українського легіону в складі 2000 чоловік, - про це під час розмови з журналістами "Останнього бастіону" розповів історик, спеціаліст із озброєння часів Другої світової війни Владислав Олійник.
– Всі його члени мали бути добровольцями. Спочатку вони отримали б деяку попередню військову підготовку в Канаді, а потім віправились під виглядом туристів до Скандинавії, а звідти уже до Фінляндії. Там, пройшовши завершальну підготовку, вони б отримали спорядження і після цього приєднались до фінської армії на правах окремого підрозділу.
В ряди легіону планувалось набирати добровольців з канадських збройних сил. Сама Канада була обрана Скоропадським не випадково. По-перше, в цій краііні була досить сильна і багаточисленна українська діаспора, по-друге, позиції гетьманівців були досить сильними саме на американському континенті. В США і Канаді активно діяли мілітаризовані угрупування українських монархістів, що часто проводили спільні військові навчання з американськими солдатами. Варто наголосити, що у прихильників Скоропадського була навіть власна авіація. На початку грудня 1939 року у Парижі відбулися дипломатичні переговори з фінською стороною про розіграш у війні "української карти", в яких брав участь Олександр Шульгін. Тоді ж колишній генерал-хорунжий армії УНР Олександр Удовіченко запропонував фінському послові в Франції "направити до Фінляндії одного офіцера для формування військової частини національної української армії, котру поповнювали б українці, що мешкають у Франції. Таким офіцером виявився Юрій Горліс-Горський, що мав чин старшини армії УНР. В лютому 1940-го року Горліс-Горський формує з українських військовополених добровольчі загони.
Бійці цих підрозділів були одягнені в різноманітні мундири. Хтось носив уніформу фінської армії і чорні кері з синьо-жовтою підбивкою та тризубом, а хтось продовжував носити свою радянську форму та шапки-мазепинки. Синьо-жовтих пов'язок, як зазвичай вважається, не носили, так як на той час це стало прерогативою шведів, що складали більшість іноземних добровольців у фінській армії Озброєння було фінським та радянським. І як і очікувалось, ці частини були кинуті проти радянських військ. Щоправда насьогодні, нажаль, не збереглося конкретних свідчень про їх участь у боях. Проте відомо, як Горліс-Горський літав на територію СССР і десантувався в районі тодішнього Ленінграду, де збирав розвіддані. Кількість і подальша доля українських добровольців залишається невідомою. Офіційна фінська статистика повідомляє про громадянську, а не національну приналежність бійців. Тому українці - громадяни європейських країн - записувались, наприклад, як поляки, американці чи французи. Перелік фінів, що підтримали радянських військовополених, також не вівся. Їх долею перейнявся член Організації українських націоналістів, історик Богдан Кентршинський. У 1940-му році він за завданням ОУН переїхав до Фінляндії, де створив "Комітет допомоги радянським українським військовополоненим" - жертвам Зимової війни. З його допомогою було врятовано і переправлено в Швецію велику кількість людей. В майбутньому, саме ці військовополонені фактично започаткували українську діаспору в Швеції. Загиблим українцям присвячено другий і третій томи з серії "Загиблі на чужині", котрі під назвою "Полягли в снігах Суомі" випустило видавництво "Книга пам'яті України".
Олександр Гуцул