Євреям було заборонено приносити лавки, килими, ширми, намети; заборонено трубити в шофар біля стіни.
Міжнародний суд визнав Харам аш-Шариф у «Єрусалимі» виключною власністю мусульман — факт, про який більшість арабів і мусульман навіть не здогадується.
Якби цей документ був на користь євреїв, його переклали б усіма мовами світу і про нього кричали б на кожному розі. Наразі він опублікований на сайті ООН англійською та французькою мовами.
95 років тому, за часів британського мандату в Палестині, міжнародний суд розглянув позов щодо статусу «Єрусалиму» та мечеті Аль-Акса: чи належить вона мусульманам, чи є міфічним «Храмом»?
Що сказали європейські судді, нейтральні експерти, адвокати та міжнародні історики і археологи (серед яких не було жодного араба чи мусульманина)?
Кому належить Західна стіна Аль-Акси — «стіна плачу» юдеїв чи «Стіна Аль-Бурак» мусульман?
За часів британського мандату в Палестині спалахнуло «Повстання Аль-Бурака» (1929) — протест проти колоніальної влади, яка надала євреям привілеї біля Західної стіни. Британці були змушені передати спір до міжнародного суду, щоб визначити, чи є стіна ісламським святим місцем, чи «юдейською Стіною Плачу».
Британія призначила міжнародну комісію найвищого рівня: голова — колишній міністр закордонних справ Швеції; члени: судді з Гааги та Відня, парламентарій з Нідерландів, колишній губернатор Суматри. Комісія прибула до «Єрусалиму» 19 червня 1930 року і провела місяць у Палестині, заслухавши 52 свідки (21 равин, 30 мусульманських учених, 1 британця) та вивчивши 61 документ (35 від євреїв, 26 від мусульман).
Мусульмани надали беззаперечні аргументи: усі території навколо стіни — вакф (ісламське релігійне володіння), підтверджене архівними записами османських та єгипетських влад. Візити юдеїв до стіни не були їхнім правом — лише дозволом османських і єгипетських правителів за умовами: заборона на молитви (тільки тихі особисті прохання), заборона на лавки, завіси та ритуальні предмети. Це була релігійна поступка, а не історичне, юридичне або майнове право.
Вердикт (грудень 1930 року):
Додаткові заборони для юдеїв: заборонено приносити лавки, килими, ширми, намети; заборонено трубити в шофар біля стіни.
Рішення набрало чинності 8 червня 1931 року. Британія видала «Білу книгу», яка підтвердила права мусульман, а король підписав «Указ про Західну стіну (1931)», опублікований в офіційній газеті Палестини.