коментуємо кон'юнктуру як «випадковий» збіг обставин
Віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Дмитро Кулеба у п'ятницю з усією притаманною знаному і визнаному дипломатові щирістю поділився сокровенним з Олександром Лащенком, Радіо Свобода і нами. Дві зауваги стороннього громадянина до дипломатичної жуйки.
Перша претензія до земляка (пан Кулеба – сумчанин, що дає авторові право на певне додаткове панібратство), як і до усієї іншої нечисленної групки професіоналів, чиє сумління дозволило пристати до зелених берегів, банальна. Укладаючи угоду з Мефістофелем, Фауст рано чи пізно здияволіє. І наскільки нам відомо, усі спроби спростувати цю моральну аксіому, як до Ґьоте, так і після нього, виявилися провальними.
От хіба що Гегелю чисто позірно вдалося зняти проблему: коли філософ об'єднав моральність з державою, питання допустимих меж індивідуально відповідальної поведінки зникло само собою. Звісно, якщо у людини немає потреби морочити собі голову почуттям провини, узгоджувати наміри з категоріями добра і совісті, її перебування у світі чітко прописується скаженим принтером. Яка моральність у середовищі яременків, сивох, юзиків, зеленських, іванісових?!
Це ми хизуємося залишками поверхових знань з вузівського діамату, звісно ж, марксистсько-ленінського. Можливо, котрогось із серйозних філософів й знудить від нашої совкової діалектики, але підпорядкування паном Кулебою етики політичній доцільності дає підстави для висновку про надто своєрідне трактування гегельянства – тут відгонить іншою філософією.
Виправдовувати своє перебування в команді хіпстера на самокаті власним патріотизмом, можливістю нарешті реалізувати свої потенції кращого українського посла в оточенні брехунів і капітулянтів?
Друга супліка – світоглядна. Дмитро Кулеба: «Я неодноразово переконувався, що президент Зеленський в центр всіх своїх міркувань і своєї діяльності на посаді президента ставить людину. Він дуже людяний у цьому сенсі. Я не дивуюся такому його кроку, коли він участь жертв Голокосту поставив вище за свою власну участь у заході».
І ще там же про принизливе угодовське облизування путінської халяви у привітанні недопалка з Новим роком: «То акт привітання є дипломатичним маневром, який не потрібно перебільшувати».
Пане земляче, отут Вас з Вашою вченою і розхваленою дипломатичністю винесло далеко за українську червону лінію. Нам, зокрема, оцей фінт скомороха здався «хльосткішим за Фауста Ґьоте». Для допитливих подаємо мовою оригіналу сталінський автограф на казці раннього Горького «Дівчина і смерть» зі збереженою орфографією і синтаксисом головного мовознавця: «Эта штука сильнее чем Фауст Гете (любов побеждает смерть)».
Ваша, пане віцепрем'єре, «штука» з розшарканням підлизня Зе перед ворогом хльосткіша за раннього Горького з його дівчатами і смертями. За ваші з блазнем «маневри» хлопці щодень життя кладуть!
То ж, професіоналам, котрих не ображає роль пюпітрів на сцені «Вечірнього кварталу», хіба що залишається сподіватися на гьотівського бога, здатного на немислиме всепрощенство.
Зачекайте хвильку, не залишайте сайт, панове. Ми не про віру. Нагадаємо, що у традиційному прочитанні легенди про Фауста за умовами парі Бога з Мефістофелем душа доктора мала б бути етапована до пекла. Та й те, за один лише вчинок з наївною Гретхен цього вченого нелюда колесувати було мало! Але автор, як записний оптиміст своєї епохи – Просвітництва, разом зі своїм Богом пробачають покруча – той, бачите, греблю насипáв, рятуючи людство.
Чи варто сьогодні слідувати за оптимістом Ґьоте, котрий навіть Сатані доручив виголосити життєдайне: «Я — частина тої сили, що одвічно прагне зла і вічно вершить благо»?
То що саме пан Кулеба у цій сатанинській сентенції бачить від путіна? Услід за своїм людинолюбивим кумиром Зе – «благодійника»? Ой, земляче, земляче…