Археологи виявили стародавній скелет динго, які жили поруч із дикими собаками майже 1000 років тому.
Судячи з усього, тварина пережила серйозні травми, перш ніж її навмисно поховали на церемоніальному місці, яке залишалося активним ще довго після її смерті.
Сам скелет було знайдено вздовж річки Баака (Дарлінг) в Австралії, пише Daily Galaxy.
Зазначається, що кістки вперше виявили внаслідок ерозії у 2020 році вздовж дорожньої виїмки приблизно за 1300 кілометрів на захід від Сіднея. Результати дослідження, пізніше опублікованого в журналі Australian Archaeology, стали результатом співпраці старійшин народу Баркінджі та дослідників з Австралійського музею. У культурі Баркінджі гарлі, або дінго, вважалися частиною повсякденного та церемоніального життя.
Дослідники виявили, що скелет самця дінго датується періодом від 963 до 916 років тому й належав тварині, якій на момент смерті було від чотирьох до семи років. Його зуби були сильно стерті, що свідчить про багаторічне полювання. Скелет також демонстрував ознаки кількох загоєних травм, зокрема зламаних ребер і перелому гомілки. У статті припускається, що травми могли бути отримані під час полювання на кенгуру.
Увагу вчених привернуло те, що тварина прожила достатньо довго, аби ці травми загоїлися. У дикій природі це було б складно без догляду та захисту.
«Це підтверджує, що ці традиції були набагато поширенішими, ніж ми колись думали. Дінго, подібні до цього Гарлі, не просто жили біля таборів. Їх приручали, вони жили з людьми та були частиною повсякденного життя», — сказав доктор Лукас Кунгулос.
Він пояснив, що дінго не просто жили біля таборів, а перебували в тісному зв'язку з людьми та були частиною повсякденного життя. Отримані дані узгоджуються з тим, що громади Баркінджі передавали з покоління в покоління.
Цікавим фактом є те, що скелет навмисно поховали у сміттєвій купі — місці, де накопичувалися органічні матеріали та мушлі, — спорудженій уздовж берега річки.
Археологи вважають, що сміттєву купу створили спеціально для поховання або приблизно в той самий час. Використання цього місця не припинилося після поховання. Дослідники виявили, що мушлі річкових молюсків продовжували додавати до сміттєвої купи протягом сотень років після цього.
«Це дослідження підтверджує те, що народ Баркінджі завжди знав. Ці відносини з тваринами, предками та рідною землею були глибокими, цілеспрямованими та безперервними», — наголосила доктор Емі Вей.