дарма що потовчені
Дивіться, колеги, а чому ми повинні обов'язково пов'язувати націю з вектором поступу, прогресом, позитивом? Причому, позитивом у нашому оригінальному баченні? Звісно, хотілося би постати перед світом нацією прометеїв. Уявіть, у кожному національному підручнику історії на першій сторінці – запорізький козак із серцем-смолоскипом! І транснаціональний фольклор: «Як козаки світ з пустелі вивели». Та хіба втовпишся за отими «Мойсеями» та «різними іншими шведами»?
Ні-ні, ніякої зверхності, ми до тих етносів винятково у похвально-заздрісному сенсі. А позаду було всього. Минуле рясніє надто переконливими прикладами національно-консолідованого негативу, задкування дуже пристойних спільнот на цілі десятиліття. Хіба не вся до ноги німецька нація обирала шлях у 1933? Уся, за винятком Ернста Тельмана. Хіба не ридав ридма увесь Союз з контингентом концтаборів включно по почилому Йосипу Віссаріоновичу? Ридав, за винятком Микити Хрущова, Олександра Солженіцина та десятка дисидентів. Точно ридав би і Володимир Зе у сімейному совковому колі, але він тільки зараз, сорока дворічним вибився з біомаси у не лохи ©.
Немає підстав не вважати нацією північних корейців. Спільне походження, одна мова, одна територія з єдино можливою плановою економікою, спільна культура. Щоправда, дозволений кімами релігійний політеїзм витісняється єдино правильною чучхе з єдиним богом-сином – Иром. Але ж – соціоспільнота.
То на їхньому фоні тимчасове, сподіваємося, зелене потьмарення українського загалу має вигляд набивання гуль дитиною у процесі першого знайомства з навколишнім світом. Щоправда, все частіше лякає якесь трансцендентне ігнорування українцями очевидного – «Гаряче? Студи, дураче!».
Нехай вже, і ми – формально нація. Котра вчергове зібралася явити миру чудеса демократії вже найближчим жовтнем – у глибинах олігархічних штабів, замаскованих під партійними вивісками, вже визріває фурункул народного волевиявлення. Грядуть місцеві вибори за жаданою, вистражданою поколіннями партійних фантомів пропорційною схемою з відкритими списками.
Звісно, опиратися спокусі порадіти невмолимому зниженню рейтингів вискочок стає все важче. Але внутрішня сек'юріті справно несе службу – рано кричати «гоп», ще не скакали. Тому оприлюднені КМІСом останні дані про всього лише 43,2 відсотки підтримки Зе і 21,7 його так званої партії, яка не існує насправді, привід для все ще критичних висновків щодо самоідентифікації українців. Авжеж, поза 12 кроком, запропонованому євроідіотами під диктовку невиліковно хворої Блідої Молі.
Ось і запитання: це ж наш спільний національний вияв – 42,3 відсотки за всенародне затемнення після десяти (!) місяців безперервних зелених зашкварів? Що ще треба втнути блазневі, крім двох місяців на реченець (дедлайн – авт.) Кабміну на виплату боргів шахтарям, щоб утямити нарешті – під машкарою популіста перелякане, засмикане, випадкове убозтво?! Здатне лише на пацанське розрулення критично важливих для держави проблем. Це ми про «пиши заяву» тепер вже спікеру Разумкову.
Нації, виявляється, зручніше було ховатися від правди в калинових кущах у вишиванці, шароварах з тризубом на футболці і бубоніти про «какуюразніцу». Отримали об'єктивне – 75 на 15. Та поки що немає віри у звільнення голобородькових макітр від зеленого чучхе, опіум для народу, як завше, в ціні. Ним набиті макітри по самі вінця.
Куди нести свої яйця? Чекайте на рекомендації.