Цю «картинку» бачили недавно на своїх телеекранах мільйони українців: під крики «Ганьба!» активісти Майдану пропускали через своєрідний «коридор ганьби» суддів, які зібралися було у Кловському палаці Києва на позачерговий з'їзд суддів. На думку активістів, цей з'їзд мав "спробувати закріпити своїх найбільш одіозних представників у новому форматі судової влади".
Це трапилося уже після того, як новий міністр юстиції України Павло Петренко заявив, що «через деякий час розпочнеться глобальна перевірка та люстрація усього суддівського корпусу». Щоправда, він тоді повідомив, процес цей займе не менше року і для цього необхідна нова законодавча база.
Ну, а що ж робити тепер? Чи згодні люди, які страждають від свавілля судової системи загалом і окремих суддів зокрема терпіти знущання над своїми правами ще рік? Звичайно, ні. Навіть, якщо ви зустрінете на полтавській вулиці першого-ліпшого перехожого, то він скаже вам теж саме.
Що ми, власне, і зробили, поговоривши з людьми на зупинці «Поштамт». Звісно, таке експрес-опитування не можна вважати репрезентативним, однак… Принаймні доброго слова про наші суди не почули.
Віктор Кравченко:
-Мені повезло, що я з нашими судами справ майже не мав. Але от моя сестра «потоптала» туди доріжок немало… Особливо у Октябрський районний суд, де кілька років тяглася справа щодо незаконної забудівлі на території, якою незаконно заволодів її сусід. Здавалося б, все як на долоні, сестра навіть адвоката не наймала, а виявилося даремно… Її кривдник весь час брав гору. Зверталися з касаціями у вищі інстанції, звідти повертали на повторний розгляд (чи як там воно у них?) і знову все по-новій…
Марія М.:
-Судитися у наш час - це щось страшне! Я мала таку халепу. Не хочу навіть згадувати. Як і про суддю, який вів справу. Як кажуть, Бог йому суддя.
Микола Поляков:
-Мій товариш якось похвалився, що його друга-суддю мали перевести на роботу з райцентру до Полтави і той попросив скількись там тисяч доларів «на облаштування» на кілька місяців. Товариш дуже дивувався, що суддя повернув йому гроші уже через місяць! Бач, каже, як швидко «облаштувався» на новому місці… Далі не буду говорити.
Щось подібне казали й інші люди, дехто й узагалі уникав розмови. Але коли ми просили назвати принаймні, який суд вони вважають «найскандальнішим», то чомусь більшість називала Октябрський районний суд Полтави. Звісно, можна говорити про те, що й сам Октябрський район найбільший у місті,тож і до самого суду зазвичай потрапляє найбільше скарг, але чи лише це впливає на «негативний рейтинг».
Тоді ми спробували поцікавитися у колег-журналістів. Як не дивно, результат вийшов той же – всі скаржилися саме на цей суд. Саме тут найбільше, мовляв, не люблять і нашого брата. Журналістка видання «Коло» навіть запропонувала переглянути її річної давнини публікацію:
«26 лютого 2013 року журналіст "Кола" за дорученням редакції мала відвідати судове засідання в Октябрському районному суді міста Полтави. Там мали обрати міру запобіжного заходу щодо людини, яку підозрюють в викраденні авто. Суддя спочатку відмовила журналісту в допуску до зали у якості слухача, мотивуючи тим, що засідання закрите. Після зауваження, що судові засідання в Україні є відкритими для усіх громадян, а слухач є до того ж журналістом, суддя дозволила увійти до зали. Але потім за наполяганням слідчого заборонили проводити аудіофіксацію (аудіозапис на диктофон)…».
Порекомендували колеги й інші справи пов’язані з цим судом.
Ось публікація полтавської журналістки Людмили Кучеренко в газеті «Зеркало тижня» від 6 жовтня 2006 року:
«Судья Октябрьского суда Полтавы Наталья Тимошенко приняла решение о взыскании коммунальных долгов с гражданина Сергея Григорьева. В решении черным по белому написано, что «ответчик на судебное заседание не явился, хотя был надлежащим образом уведомлен о дне и времени слушания дела».
Что и говорить, конечно, нередко бывает, когда стороны сознательно не приходят на суд. Впрочем, у Сергея Григорьева была более чем уважительная причина не появиться в суде: он умер полтора года назад, в марте 2005-го. Безутешная вдова Светлана Григорьева, у которой еще не высохли слезы после трагической гибели мужа, рассказывает, что едва не лишилась сознания, получив это решение судьи Тимошенко, и утверждает, что никаких вызовов-повесток в суд не получала.
— Ни заказных, ни простых писем с судебными повестками из почтового ящика я не вынимала, — говорит она. — Иначе сообщила бы судье, что ответчик умер. Меня шокировало то, что Н.Тимошенко нахально отметила в решении, якобы мой муж Сергей был надлежащим образом уведомлен о судебном заседании. Судья могла не знать, что человек погиб, умер. Но зачем же лгать?!
В соответствии со ст.74 Гражданского процессуального кодекса Украины, участник процесса считается уведомленным надлежащим образом, если судебная повестка направлена ему заказным письмом с уведомлением, или через курьера, или непосредственно вручена в суде под расписку.
Известная полтавская правозащитница Зоя Коваленко так прокомментировала ситуацию:
— К сожалению, это не частный случай, а тенденция, когда, рассматривая дела о взыскании коммунальных долгов, судьи даже не вызывают должников, а потом ошеломленный потребитель получает решение, которое обжаловать уже слишком поздно. Или объединяют в одно производство дела по десяткам должников. Что касается судьи Тимошенко, то, несмотря на молодой возраст, она достаточно известна среди полтавчан... благодаря неединичным случаям нарушения и прав граждан, и законов. Несколько месяцев назад Наталья Владимировна оказалась в центре скандала, безосновательно с помощью милиционера выдворив журналистку с открытого судебного заседания... после объявления в нем перерыва. Люди горькими слезами плачут, когда дела попадают в ее производство. Но многочисленные отводы ей судья Н.Тимошенко просто не удовлетворяет.
Я пыталась предоставить судье Наталье Тимошенко возможность объяснить, как ей удалось надлежащим образом уведомить о суде покойника, и поговорить, не стоит ли вообще ввести, так сказать, заочно-спиритическое рассмотрение дел, не вызывая истцов-ответчиков в суд, но она категорически отказалась общаться. Не захотела она разговаривать и с журналистом полтавской телестудии «Місто», который готовил сюжет о паранормальных способностях судьи (он, кстати, вызвал в Полтаве большой резонанс).
Обидно, что добиться наказания для судьи за подобные поступки хотя бы в дисциплинарном порядке практически невозможно из-за корпоративной солидарности судей».
Справа давно минулих днів скажете?
Але ось уже події лютого місяця цього року. Читаємо газету «Нова доба»:
«На відкрите судове засідання не пропустили журналістів та помічників народних депутатів. Спецпризначенці "Грифону", які чергували на вході у будівлю, пояснили, що є відповідне розпорядження суду. Однак присутнім його так і не надали. Окрім сторони захисту та звинувачення зайти до зали суду змогли нардепи Юрій Бублик (ВО "Свобода"), Сергій Каплін (УДАР) та депутати обласної ради. "Без жодних доказів моєї вини суд повністю задовольнив клопотання прокуратури. Свідчення нардепа-"свободівця" Юрія Бублика про те, що саме він закликав людей йти до приміщення обласної ради, суд не взяв до уваги. Як і його клопотання взяти мене на поруки. Окрім того, суддя Наталія Тімошенко не звернула уваги на те, що у процесі розгляду справи було допущено масу погрішностей. Наприклад, покази деяких свідків були датовані 28 лютого. Так би мовити свідчення з недалекого майбутнього", - прокоментував рішення суду Роман Чабановський.
І знову знайоме прізвище – Наталія Тімошенко! А ви кажете!
До речі, йшлося про справу щодо обрання запобіжного заходу активістам полтавського Майдану Роману Чабановському та Петру Вороні. Справу, як відомо, потім скасували.
Отже, питань до цього суду у полтавців чимало. І не тільки тому, що він «найкрупніший». А доки справа до справжньої люстрації ще не дійшла, пропонуємо вам поглянути ще на один документ, який буквально сьогодні потрапив до нас у руки.
Коментарі, як кажуть, зайві. Судді знову зберуться на «мєждусобойчик» і самі собі виберуть керівництво…
Та ще у такому темпі! Зверніть, до речі, увагу і на час - до 9.00. А зміни до Закону, що характерно, називаються "Про відновлення довіри до судової влади в Україні"!
До того ж усе робиться таємно. Це з одного боку. А з іншого, кажуть, уже все вирішено, а люди фактично мають писати заяви «при керівникові». Скажіть, хтось зважиться написати заяву, що він хоче бути начальником, коли той сам стоїть за спиною?