Через зближення з Євросоюзом, Україна почала зменшувати поставки російського газу та нафти, звівши закупівлі до мінімуму. Та чи готова вона покінчити з цією багаторічною залежністю? Про це йдеться у матеріалі незалежного аналітика та екс-старшого економіста посольства США в Києві Оксани Дебратенко на порталі «Атлантік Консул». «ОБ» наводить переклад статті.
Європейський газовий ринок став більш інтегрованим і більш конкурентоспроможним. Причиною цьому стала газова криза 2009 року, коли Росія майже на тиждень припинила поставки газу в країни Європи. Остання збільшила стійкість своєї газової системи шляхом створення взаємозв'язків між трубопроводами, розширивши свою мережу газосховищ, а також диверсифікувавши поставки газу за рахунок створення інфраструктури. Вона може отримувати зріджений природний газ від нових постачальників, таких як США, Катар і Саудівська Аравія. Хоча поставки російського газу, як і раніше, залишаються найбільшими та економічно вигідними, ринкова система ціноутворення газу набуває все більшої популярності. Всі ці зміни надали Україні історичний шанс покінчити з енергетичною залежністю від Росії за рахунок інтеграції з європейським ринком.
Питання про постачання газу завжди було на порядку денному в Україні, оскільки країна значно залежить від «блакитного палива». У 90-ті роки російський «Газпром», який мав монополію вибирати трейдерів свого газу в Україні, власники багатьох з яких часто через це часто-густо ставали олігархами. У 2000-х роках контракти на поставку газу між російськими і українськими енергетичними монополіями керувалися митними посередниками, що процвітали завдяки корумпованому українському політикуму. У багатьох випадках ціна на газ використовувалася для отримання політичних поступок. Одним із прикладів є угода Харків-2010, в якій тодішній президент Віктор Янукович дав російському Чорноморського флоту ще 20 років на перебування в Криму в обмін на зниження ціни.
Після Євромайдану Україна зробила важливі кроки щодо диверсифікації поставок газу, що дозволило їй утриматися від покупки газу з Росії у минулому році. У відповідь Росія обмежила транзит газу через територію України за допомогою нового трубопроводу «Nord Stream» (Північний потік). Також росіяни відновили переговори з Туреччиною щодо будівництва трубопроводу «Турецький потік», і оголосили про свою готовність приступити до будівництва «Nord Stream 2», незважаючи на те, що вже втратили більшу частину своїх партнерів у проекті.
Рішення ЄС дати «Газпрому» більше доступу до трубопроводу «Opal» у Німеччині в кінці 2016 року та розширення трубопроводу «Nord Stream», дозволило «Газпрому» суттєво збільшити обсяги поставок газу до Європи в обхід України. Це не тільки боляче вдарило по прибутках України на транзиті, а й надіслало важливий меседж про нестабільність поставок газу до України.
Зараз Україна потребує транзиту російського газу не тільки задля додаткових доходів, але і тому, що частина цього газу повертається в Україну з Європи. Україна замінила контракти на поставку «Газпрому» на більш прозорі та ринкові угоди з європейськими постачальниками. Контракт із Росією на транзит «блакитного палива» через Україну закінчується у 2019. Тому Київ має бути готовий до повної заміни російського газу як у плані прибутку, так і в плані споживання. Такі рішення дозволять побудувати більше зв’язків з європейською системою, що дозволить у підсумку мати доступ до поставок скрапленого природного газу з Польщі, Литви та Хорватії.
У газових стосунках між Росією та Україною легше за все виправити технічний аспект. Набагато складніша реформа необхідна Україні для досягнення енергетичної незалежності та створення конкурентного газового ринку всередині країни, що створить умови для впровадження правильної цінової політики, збільшить постачальників газу та залучить якомога більше інвестицій до цієї системи. Позбавлення від субсидованих цін на енергоносії було б великим досягненням на цьому фронті.
«Об'єднання цін на енергоносії стало б найважливішою економічною та антикорупційною реформою. Це ліквідувало близько 8% ВВП, яке було втрачено з державних субсидій, три чверті з яких пішли до кількох привілейованих трейдерів газу. Це призвело до зниження споживання палива на одну третину протягом двох років, що дозволило Україні ліквідувати імпорт газу з Росії з листопада 2015 року», – пише старший науковий співробітник Атлантичної ради у Вашингтоні Андерс Аслунд.
Об'єднання цін на енергоносії також покінчило б із давньою політикою підтримки цін на штучно низькому виробництві вітчизняного газу. Зростання ціни на газ, а також її лібералізація очікується в квітні, що відкриє можливості для приватних інвестицій у видобуток газу. Уряд України вже оголосив своєю метою активно розвивати вітчизняне виробництво газу, щоб повністю замінити імпортовані обсяги до 2020 року. Це завдання вимагає залучення вітчизняних та зарубіжних інвестицій. До сих пір це було важкою справою. Незважаючи на зусилля уряду по зниженню орендної плати на видобуток газу і підвищення прозорості розподілу ліцензій на виробництво, видобуток газу збільшився лише незначно, на 0,5% у 2016 році.
Ще одним досягненням у реформуванні енергетичного ринку є посилення конкуренції з метою скасування монополії «Нафтогазу». Прогрес у цій області йде повільно, почасти через обмеження, що накладаються поточними судовими процесами. Тим не менше, зроблено кілька важливих кроків для поліпшення стандартів корпоративного управління компанії, в тому числі щодо розширення повноважень наглядової ради компанії, а також у спрощенні цін на газ від транзиту і розподілу ставок. У той же час фактична демонополізація «Нафтогазу» вже розпочалася: дві великі європейські компанії вийшли на український ринок у кінці 2016 року.
«Починаючи з 2014 року, Україна вже створила конкурентний ринок газу. Нам вдалося зміцнити енергетичну безпеку за рахунок диверсифікації поставок газу від одного постачальника до дванадцяти постачальників газу сьогодні», – пише народний депутат Наталія Кацер-Бучковська, голова підкомітету з питань сталого розвитку, стратегії та інвестицій в рамках Комітету з енергетики, ядерної політики та безпеки.
Нардеп зазначила, що Україна з її потужною газотранспортною системою має істотне місце в регіональній головоломці енергетичної безпеки.
Україна пройшла довгий шлях у зміцненні енергетичної незалежності. Для того, щоб отримати користь зі сприятливих змін на європейському газовому ринку, Україна повинна зберегти темпи реформ.
Віктор Карпенко