Поки хлопці в посадках гризуть мерзлу землю, наша «елітна» делегація пакує валізи.
Ні — не на Донбас і навіть не в похмурий Брюссель. Курс — на сонячне Маямі. Офіційна версія для лохів: «обговорення гарантій безпеки та економічного відновлення». Реальна версія для тих, хто вміє думати: гастролери поїхали здавати звіти своїм справжнім кураторам.
Умєров знову в літаку.
Кажуть, летить на перемовини.
А я кажу — летить додому.
Ви серйозно думаєте, що людина, чия родина, статки й лояльність знаходяться за океаном, буде гризти горлянку за український інтерес? Це ж смішно і страшно водночас.
Секретар РНБО воюючої країни летить у США не просто просити зброю, а фактично звітувати ФБР, яке тримає його буквально за яйця. В Україні йому, схоже, вже стає незатишно. Чи не тому, що в Берліні «не домовилися»? А може, тому що «запрошення» від ФБР — це не те, від чого можна відмовитися? Коли тобі м’яко натякають, що час перевірити рахунки та зв’язки, ти летиш у Маямі навіть тоді, коли в Києві повітряна тривога.
Давайте говорити прямо: як може вести складні, екзистенційні перемовини людина, у якої в кишені (фігурально чи буквально) лежить «золотий парашут» у вигляді громадянства чи посвідки?
Вони знають, що якщо Україна впаде, вони просто сядуть на бізнес-джет і доживатимуть віку на віллі у Флориді.
Ми залишимося тут розгрібати руїни або партизанити в лісах.
Для них Україна — це просто проєкт. Тимчасове місце роботи. «Стартап», на якому можна підняти кеш і політичні бали, а потім звалити в захід сонця. Вони — тимчасові амбасадори власної шкури. Їм не болить. Їм не страшно. Їм вигідно.
20 пунктів капітуляції?
І ось цей цирк везе в Маямі якісь «20 пунктів рамкової угоди для завершення війни». Звучить красиво, еге ж? А що там усередині? Чи не продаж залишків суверенітету в обмін на персональні гарантії безпеки для верхівки?
Коли перемовини ведуться не з позиції сили, а з позиції «як би врятувати свої дупи від ФБР і російських ракет одночасно», результат буде один — злив. Вони обговорюють не нашу перемогу, а умови свого комфортного існування після війни. Фінансування армії? Та киньте. Швидше — фінансування їхніх пенсійних фондів у західних банках.
Післямова
Ми самі винні.
Ми роками толеруємо у владі людей, для яких Україна — нерідна.
Ми дозволяємо керувати нами тим, хто ментально й юридично вже давно живе там.
Поки ми не навчимося відсікати від керма цих «громадян світу», які при першому шухері згадують про своє американське / ізраїльське / британське коріння, нас будуть продавати оптом і в роздріб.
Маямі чекає. А нас чекає холодна зима і гірка правда. Умєров поїхав «додому». Питання лише одне: чи повернеться він взагалі і що від України залишиться після цих «успішних переговорів»?
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»