Вживання психоактивних речовин у війську — одна з тих болісних тем, яку воліють замовчувати.
На те є різні причини, деякі з яких — цілком зрозумілі, а деякі — висмоктані з пальця або навіть ганебні. Водночас із початком повномасштабного вторгнення відсоток українських військових, засуджених за «наркотичні статті» Кримінального кодексу, зріс утричі. Це дані спільного дослідження благодійного фонду «Здорові рішення» та Школи права Українського католицького університету.
За статистикою 2024 року, кожна четверта кримінальна справа проти військовослужбовця пов’язана з наркотичними речовинами. В абсолютних числах ця різниця ще помітніша: якщо до повномасштабного вторгнення за статтею 309 ККУ (зберігання наркотичних речовин без мети збуту, тобто споживання) щорічно засуджували в середньому близько 67 військових, то у 2024-му вирок за цією статтею отримав уже 1571 військовослужбовець.
Під час війни табуйованими для широкого обговорення є немало проблем, пов’язаних із ситуацією у війську. Проте замовчувати їх узагалі, замість шукати шляхи до вирішення, — це вкрай небезпечна стратегія, яка загрожує поганими наслідками як для обороноздатності армії під час війни, так і для повернення ветеранів до цивільного життя після її завершення.
Важливо: не всі військовослужбовці, які вживають, є залежними. Є різні стадії: епізодичне вживання, регулярне та залежність — і це не одне й те саме.
Точна кількість військовослужбовців, що вживають наркотики або вже є залежними, невідома: через табуйованість теми відповідної статистики немає.
Але можна стверджувати напевне, що проблема існує. Згідно з відповідним дослідженням, у зоні підвищеного ризику — військові, які виконують найнебезпечніші завдання: штурмові групи, піхота. Окрім того, є мобілізовані, які вже були залежними до війська (що не завадило військово-лікарським комісіям визнати їх придатними до служби).
При цьому люди, які вживають, потребують соціальної та медичної допомоги. Адже прийом психоактивних речовин пов’язаний із цілою низкою ризиків:
захворювання (гепатит, ВІЛ тощо),
ментальні проблеми,
соціальна ізоляція,
супутні фінансові проблеми,
проблеми в родині.
Крім того, через зниження швидкості реакції та послаблення уваги такі речовини вкрай небезпечні в умовах постійної загрози на фронті, коли потрібна максимальна концентрація й уважність.
До того ж зміна свідомості під впливом наркотиків може загрожувати тим, хто перебуває поряд.
«Така людина — це насамперед граната в кишені з чекою, що спрацювала. Що йому буде в голові, на кого він спрямує зброю, — ніхто не знає. Другий момент — ці люди, з моєї точки зору, швидко деградують. Тому, якщо це навіть якийсь молодший командир, його дії не завжди можуть бути адекватними, що теж може призвести до наслідків», — розповів один із лікарів, опитаних у межах дослідження БФ «Здорові рішення».
Анонімні опитування показують, що військовослужбовці в умовах бойових дій вдаються до наркотиків не для того, щоб отримати задоволення чи добре провести час. Це передусім спосіб упоратися зі стресом, болем, страхом, виснаженням, на які просто не розрахований людський організм. Частково це вимушене вживання, щоб ефективніше виконувати бойові завдання.
І це не унікальна проблема нашої держави. Її фіксували дослідження в різних країнах, де відбувалися війни протягом останнього сторіччя.
Зростання вживання психоактивних речовин серед військових та ветеранів переживали всі воюючі армії світу, включно з американською. Наприклад, дослідження ситуації у США 1974 року показує, що 34% військових у В’єтнамі спробували героїн.
На жаль, способи боротьби з наркотиками у війську, м’яко кажучи, залишають бажати кращого. На людей, що вживають, чекають різні форми покарань: приниження, позбавлення премій та вихідних, відмова в наданні меддопомоги, фізичні покарання.
«Були випадки […], коли викопували яму, саджали в неї цих людей на декілька діб, що шкодило, звісно, їхньому здоров’ю. […] І позитивних наслідків для людини в тому немає. Виліз із ями — і знову те саме», — розповідає ще один бойовий медик.
Як миттєве рішення, ізоляція людини «під речовинами» може допомогти. Але проблеми залежності не вирішить. Такий підхід призводить до того, що, як показує ще одне дослідження, частина військових, які вживають, бояться чи соромляться зізнатися в цьому.
А їхні командири можуть не фіксувати факту вживання через складність бюрократичної процедури та страх подальших проблем для підрозділу.
Якщо ж військові, що вживають, все ж шукають допомоги, на них чекає ще низка проблем:
брак власної обізнаності про послуги: від консультації до терапії, зокрема й у приватних закладах,
брак профільних спеціалістів та знань у лікарів,
брак єдиних протоколів лікування на державному рівні.
«Найчастіше, як показує дослідження, люди звертаються, коли ситуація запущена, — каже юридичний радник «Здорових рішень» Олексій Харитонов. — Таких людей не хочуть класти на лікування, бо спочатку необхідно зняти гострий стан, як-то інтоксикацію, і тільки після цього лікувати. І тут теж є правові неузгодженості, бо згідно з 200-м наказом, якщо людина у стані гострої інтоксикації і пройшла відповідний курс терапії, то її позбавляють права на подальший курс лікування».
Якщо військовий продовжує вживати, це фіксують офіційно і справа доходить до суду, то й там допомоги залежні не отримають. До слова, як свідчать результати свіжого дослідження, 84,7% українських військовослужбовців, засуджених за вживання наркотичних речовин, отримали вироки за вживання… канабісу.
Серед психотропних речовин 62,2% випадків засудження — солі.
І — важлива цифра — 84,9% із засуджених за цією статтею військовослужбовців раніше ніколи не були притягнуті до кримінальної відповідальності. Дослідження вироків також показує, що 98% військових, засуджених за наркозлочини, — споживачі, а не збувачі.
Інакше кажучи, тисячі людей, що раніше не мали кримінальних справ і стали на захист України, тепер засуджені за зберігання невеликої кількості відносно менш шкідливих наркотиків.
Цифри підтверджують, що українська правоохоронна система зосереджена на покаранні споживачів. Бо такі справи легше довести. Країни, що декриміналізують особисте вживання, переспрямовують вивільнені ресурси правоохоронців на дилерів.
Українські суди розуміють, що більшість військових, засуджених за зберігання наркотиків, не становлять загрози суспільству, тож у 79% вироків присуджують лише штраф. Зазвичай найменший — 8500 гривень.
Проте в суспільстві, де ще збереглася радянська стигма навколо «наркоманів», неважливо, яке покарання отримала людина. Важливо, що вона кримінально засуджена, отже матиме проблеми з пошуком роботи, імовірно, не зможе взяти кредит чи, приміром, усиновити дитину.
Співавтор дослідження, професор кафедри права та публічного управління Університету Короля Данила Микола Карчевський, попереджає: «Якщо зберігати чинний підхід, застосовувати репресії і карати споживачів, то протидія незаконному обігу наркотиків стає джерелом нових ризиків. Насамперед це криміналізація військовослужбовців, яка створює для них нові бар’єри в поверненні до мирного життя».
Тобто люди, яким можна було б допомогти, залишаються без допомоги, а їхня проблема задавнюється та перетворюється на залежність. Військо втрачає ефективного військовослужбовця, Україна отримує складного пацієнта з потенційною кримінальною справою.
Замовчування проблеми з боку держави та певну самоцензуру медіа частково пояснює інформаційна війна, яка триває проти України.
Через брак людей у війську Україна не може собі дозволити вивести із системи всіх, хто вживає, і відправити їх на реабілітацію.
«Ми не можемо їх лікувати. Ми не реабілітаційний центр. Ми армія, воюємо, треба виконувати завдання. Наркомани не мають служити в армії», — з анонімного обговорення з дотичними.
Тому й проблему не визнають офіційно. Бо тоді було б одразу логічне питання: що саме держава робить, щоб її розв’язати?
Ці обговорення тривають, їх напрацьовують експерти спільно з військовими, залучають і Міністерство охорони здоров’я, й МВС, суди та інші структури.
У наркостратегії, яку МОЗу не затвердив уряд, фактично немає опрацьованої проблеми залежності у війську. Тож є шанс на це вплинути небайдужим.
Наприклад, військові медики просять покращити скринінг на етапі мобілізації, щоб проблеми з наркозалежністю не доводилося вирішувати вже підрозділам.
Також експерти говорять про скасування кримінальної відповідальності за вживання наркотиків і зміщення акценту в темі нарко на профілактику та лікування. Уже понад 10 років Всесвітня організація охорони здоров’я та Програма розвитку ООН адвокатують філософський зсув у наркополітиці держав: перехід від наркозалежності як «злочину» до наркозалежності як «хвороби».
Ці тези просували нещодавно в Україні представники Комісії з питань наркополітики Східної, Центральної Європи та Центральної Азії у зустрічах з представниками МОЗ, МВС, Мін’юсту, нардепами, громадськими діячами й журналістами.
«Стигматизація, залякування та криміналізація споживачів — помилка, яка не дозволяє використовувати перші, ефективні способи допомоги людям, поки в них ще не розвинулася глибока залежність», — пояснює Вітяніс Андрюкайтіс, один із членів Комісії, депутат Європарламенту, лікар.
За прогнозом, через рік після закінчення війни в Україні може бути близько мільйона людей, залежних від психоактивних речовин.
Очевидно, що ми не можемо дозволити собі мати ще мільйон засуджених. Не кажучи вже про те, що частина з них — це люди, які захищали нас, втрачаючи власне здоров’я і ризикуючи життям.