Коли суспільство відмовляється від освіти, воно породжує живу зброю: людей, які не знають, навіщо стріляють, але готові це робити.
Суддя пильно подивився на людину, яка щойно застрелила єгипетського президента Анвара Садата, і, не підвищуючи голосу, запитав:
«Чому ви його вбили?»
«Тому що він був світською людиною».
Тиша, що настала після цього, була важчою за вирок.
«Що означає «світська людина?» — наполягав суддя.
Убивця важко ковтнув.
«Я не знаю».
В іншій кімнаті — інший суд. Підсудний намагався вбити письменника Нагіба Махфуза.
«Чому ви його зарізали?»
«Тому що він написав роман, спрямований проти релігії».
«Ви читали цю книгу?»
«Ні».
У третій залі суду — ще одна людина, обвинувачена у вбивстві інтелектуала Фарага Фуди.
«Чому ви його вбили?»
«Тому що в нього не було віри».
«Звідки ви це знаєте?»
«Це в його книгах».
«У якій книзі?»
Тиша.
«Я не знаю. Я їх ніколи не читав».
— Чому?
Чоловік опустив голову, ніби визнаючи те, що й так відомо всьому світові.
— Я не вмію читати й писати.
Три суди. Три смерті. Один і той самий шаблон.
Людей убивали за ідеї, яких вони не розуміли. Їх засуджували за слова, яких вони ніколи не читали. Вони ненавиділи поняття, які навіть не могли визначити.
Це була не переконаність.
Це було повторення.
Це була не віра.
Це було відлуння.
Це була не впевненість.
Це було сліпе підкорення.
Насильство народжується не з думки.
Воно народжується з її відсутності.
Ненависть не поширюється через знання.
Вона поширюється там, куди знання не доходить.
Це невидима ціна невігластва.
І незмінно за це розплачується той, хто нічим цього не заслужив.