Вбивства, рейдерство, «лівий» кеш: історія кар’єри Бірюкова
Даремними виявились побоювання, що нова очільниця Державного бюро розслідувань Ірина Венедіктова у 2019 році не впорається зі своїми службовими обов’язками, оскільки ніколи в житті не стикалась з кримінальним процесом і не має уяви про роботу органів досудового розслідування. Хоча Ірина Валентинівна, дійсно, має таке ж відношення до правоохоронної діяльності, як нафталін до виробництва тістечок, вона підібрала собі команду зі справжніх професіоналів, яким і доручила керувати ДБР.
Команду очолює домашній улюбленець Венедіктової – її чоловік Денис Колесник, начальник відділу в Слобожанському управлінні кіберполіції. А членами команди є такі достойні люди, як колишній харківський прокурор, а нині – адвокат Олександр Бабіков, і полковник поліції Руслан Бірюков.
Власне, саме на Руслана Миколайовича зараз покладений основний тягар реформування ДБР. І це не дивно – людина він не випадкова, перевірена й з самого початку створення Державного бюро розслідувань очолював Конкурсну комісію №1, яка добирала слідчих ДБР. Тож розповімо трохи докладніше про одного з фактичних керівників цього органу.
Полковник поліції Руслан Миколайович Бірюков народився 7 січня 1978 року в славному місті Одеса і, закінчивши в 2000 році Одеську державну академію харчових технологій, свій подальший життєвий шлях вирішив пов’язати з економічною злочинністю. Поступивши на службу до міліції, він за чотири роки по тому ще й обзавівся «корочкою» Одеської національної юридичної академії ім. Ківалова за фахом «економіка підприємства, правознавство». І навіть з часом придбав диплом кандидата юридичних наук – благо, матеріальний стан це дозволяв.
Хай вибачає Руслан Миколайович, але якщо тепер, за плином стількох років, він стане стверджувати, що на початку 2000-х закинув харчові технології та прилаштувався на посаду оперуповноваженого Управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю в Одеській області виключно з метою подолати корупцію в Одеському регіоні, – ми не повіримо. І маємо на те підстави: як брешуть люди, свої міліцейські університети він проходив від керівництвом легендарної Люби-Окурок, за паспортом – Любові Євгенівни Івченко, 1962 року народження, переконаної контрабандистки й професійної «обнальщиці», яка в тіні міліцейських кашкетів заробляла на відшкодуванні податку з доданої вартості від фіктивних експортних операцій.
Допомагати мадам Івченко в її нелегкому бізнесі було не тільки вигідно, але й почесно – Любов Євгенівна міцно дружила з донькою колишнього міністра МВС України Юрія Кравченко. І хоча Юрій Федорович у результаті «касетного скандалу» покинув міністерський пост невдовзі після того, як Бірюков вдягнув міліцейську форму, зв’язки всемогутнього екс-міністра та голови Держподаткової адміністрації забезпечували не тільки недоторканність Люби-Окурок, але й кар’єрне зростання її міліцейських друзів.
Навіть самогубство Кравченка шляхом двох пострілів у голову та призначення в лютому 2005 року міністром внутрішніх справ «польового командира Майдану» Юрія Луценка попервах ніяк не позначилось на добробуті одеських міліціонерів, що харчились з бізнесу Івченко, оскільки Юрій Віталійович призначив начальником обласного управління міліції Михайла Вершняка, відомого своєю дружбою з Любою-Окурок. Але невдовзі заступником Вершняка, який мав курувати боротьбу з економічною злочинністю, став колишній податковий міліціонер Іван Пастушок – давній недруг Любові Євгенівни.
І тут почалась така боротьба за грошові потоки між Пастушком і міліціонерами, які обслуговували контрабандні схеми Люби-Окурок, що якби не допомога ще одного відомого одесита з числа ділових партнерів Івченко – Вадима Олександровича Альперіна – то зараз би Руслан Бірюков перебував би в статусі умовно-достроково звільненого з місць позбавлення волі, а не керував би Конкурсною комісією ДБР.
Лихі на язик одесити, які заздрять матеріальним успіхам Руслана Миколайовича, стверджують, що, начебто, саме «король контрабандистів» Альперін допоміг Бірюкову перевестись з Управління Державної служби боротьбі з економічною злочинністю до Управління по боротьбі з організованою злочинністю в Одеській області, де наш герой дослужився до заступника начальника. На доказ цього згадують рейдерське захоплення Альперіним за допомогою Бірюкова «Науково-дослідного інституту спеціальних способів лиття» в 2005 – 2006 роках і «Стальканату» в 2009-2010 роках. А також – елітний автопарк Руслана Миколайовича, який рисачив по Одесі на «BMW Alpina».
І, дійсно, в Декларації про майно, доходи, витрати й зобов’язання фінансового характеру, поданій заступником начальника УБОЗ у Одеській області Русланом Бірюковим за 2014 рік, зазначено, що він користується двома автомобілями 2011 року випуску – BMW з об’ємом двигуна 3,5л та Land Rover Range Rover Sport з об’ємом двигуна 5,0л, а також має у власності дві земельні ділянки, хатинку площею 250 кв.м., четверту частину квартири загальною площею 88 кв.м. і два якихось об’єкти нерухомості площею 405 кв.м і 22 кв.м. (очевидно – гараж). Непогано, як для людини, яка не працювала ніде, окрім правоохоронних органів, отримуючи дуже скромну зарплатню.
Щоправда, в березні 2015 року Руслан Миколайович, опинившись на посаді заступника начальника Полтавського обласного управління міліції, трохи призабув, що саме він кілька днів тому написав у своїй декларації, і розповів журналістам, що користується лише одним автомобілем, до того ж 2008 року випуску. Втім, виробника автомобіля він назвав правильно – концерн BMW, додавши, що машина зареєстрована на його тестя.
Але вже в 2018 році Руслан Миколайович, поборовши в собі корупційні нахили, встав на шлях виправлення й задекларував лише грошові кошти – готівку в сумі 400 тис. грн., 12,1 тис. доларів США та 5,4 тис. євро і копійчаний залишок на банківському рахунку. Ані нерухомості, ані автотранспорту голова Конкурсної комісії №1 ДБР вже не має, а ледь не найбільшою своєю коштовністю зазначає «статуетку ангела з драгоцінного металу», з чого можна зробити висновок, що Бірюков купив не лише диплом кандидата юридичних наук, а й атестат про закінчення середньої школи.
Досвід, набутий Русланом Миколайовичем на одеських теренах є воістину унікальним і, напевно, буде використаний Державним бюро розслідувань як у практичній діяльності, так і в науково-методичних розробках. Так, наприклад, гріх не згадати про причетність Бірюкова до історії, пов’язаної з вбивством китайця, що торгував на ринку «7-й кілометр», і, взагалі, до запровадження в Одесі системи поборів з вихідців з Азії.
Як свідчать матеріали кримінальної справи №10200800039 (справа, звісно, давно закрита, але слідчий Марина Носеленко, яка її розслідувала, жива й здорова) довірені особи тодішнього начальника УБОЗ у Одеській області Василя Самокіша оперуповноважені Бірюков і Целіков разом з начальником відділу кримінального розшуку Суворовського райвідділу міліції Табунщиком використовували агента УБОЗ на прізвище Яворський для привласнення контейнерів з товаром, які отримували громадяни Китаю та В’єтнаму для реалізації на ринку «7-й кілометр». Для цього Яворський пропонував потерпілим послуги з розмитнення цих контейнерів, брав всі необхідні документи, після чого забирав контейнери, товар продавав, а частину виручених грошей передавав Бірюкову. Що ж стосується власників товару, то їх УБОЗівці депортували з України. Втім, не завжди – якщо провести депортацію з якихось причин не вдавалось, азіатів просто вбивали. Саме так, наприклад, відправився годувати чорноморських риб такий собі Ван Дзюнь Дзюнь.
Ця абсолютно буденна для Одеського УБОЗ подія ніколи б не потрапила в кримінальну хроніку, якби б одного разу Бірюков не наказав Яворському провчити громадянина Вранчана, що намагався продати громадянину В’єтнаму контейнер, який належав депортованому раніше громадянину Китаю. Яворський цього Вранчана не просто провчив, а покалічив, міліція за фактом заподіяння тілесних ушкоджень порушила кримінальну справу й тут полізли на світ божий такі факти, що Самокішу ледь вдалось ту справу закрити…
Взагалі-то Одеський УБОЗ можна вважати кузнею кадрів для «реформованих» правоохоронних органів України. І дійсно бо: якщо екс-заступник начальника УБОЗ у Одеській області Руслан Бірюков нині набирає співробітників для ДБР, то його попередник на цій посаді, екс-заступник начальника УБОЗ у Одеській області Борис Індиченко, зробив карколомну кар’єру в НАБУ, керує негласними штатними співробітниками Національного антикорупційного бюро України й організовує провокації хабарів з метою компрометації державних службовців. Але є й відмінність. Якщо Бірюков вважається людиною Альперіна, то Індиченко з середини 90-х років представляє інтереси знаменитого кримінального авторитета Олександра Ангерта.
Виникає запитання: а як же ж така досвідчена в корупційних оборудках людина, як Бірюков, змогла зробити кар’єру в поліції після 2014 року, пройти переатестацію й навіть потрапити на відповідальну посаду до ДБР? – Якраз народному режиму, що переміг в лютому 2014 року, і зобов’язані такі як Бірюков своїм кар’єрним зростанням.
Після призначенням міністром внутрішніх справ України героя Майдану Арсена Авакова для одеських міліціонерів, пов’язаних з Альперіним, настали золоті часи. Зокрема начальник УБОЗ у Одеській області Олег Бех у лютому 2015 року був призначений начальником Управління МВС України в Полтавській області та, покидаючи Південну Пальміру, взяв з собою й свого перевіреного в комерційних битвах заступника Руслана Бірюкова. Таким чином Бірюков опинився в кріслі заступника начальника Управління МВС України в Полтавській області, звідкіля після створення Нацполіції перебрався в крісло заступника начальника Головного управління Нацполіції в Полтавській області – і це при тому, що в ході тестування в червні 2016 року йому не вдалось набрати мінімального прохідний бал.
А коли Бех отримав призначення на вотчину Авакова – начальником Головного управління Нацполіції в Харківській області, – то, зрозуміло, що й Бірюков опинився в другій столиці – щоправда, лише на посаді помічника Беха, оскільки не було зайвої вакансії заступника. Ну як тут не згадати кумедне відвідування Бехом і Бірюковим з офіційним візитом харківського підприємства «Турбоатом» «з метою ознайомлення керівництва Нацполіції в Харківській області з технологічними можливостями підприємства» .
Уявляєте, два менти, які вміють лише трясти китайців на ринку «7-й кілометр», у робочий час оцінюють технологічні можливості «Турбоатому»? Сміх та й годі…
Така живучість дуету колишніх одеських УБОЗівців пояснюється дуже просто: Бех – це кум «сірого кардиналу» Авакова, колишнього начальника Департаменту захисту економіки Національної поліції України Ігоря Купранця, весь трудовий шлях якого супроводжувався скандалами, звинуваченнями у вимаганні грошей з підприємців та «кришування» нелегального бізнесу. А відтак стає зрозумілим, що без участі в тіньових схемах міністра внутрішніх справ Бірюков міг би претендувати в Нацполіції хіба лише на посаду службового собаки.
Ба більш того: лихі язики стверджують, що й харків’янка Венедіктова є креатурою всесильного міністра внутрішніх справ, якому нині на праві приватної власності, окрім Національної поліції України та Міністерства інфраструктури України, ще й належить Державне бюро розслідувань. А деякі злостивці навіть приписують Купранцю честь встановлення засобів негласного зняття інформації в кабінеті попереднього директора ДБР Романа Труби. Власне, завдяки записам розмов у цьому кабінеті Трубу й вдалось посунути з крісла та поставити на чолі Державного бюро розслідувань людей Авакова. І це не може не радувати, оскільки спростовує твердження про, що всі ці українські реформи, зокрема створення Державного бюро розслідувань, нікому не потрібні. Насправді, є кілька людей, яким ДБР вже принесло чимало користі й, напевно, принесе ще більше в майбутньому.