Не погоджуємося, зокрема, з його критерієм ідентифікації «своїх», водночас розуміючи і сприймаючи болі, тривоги і правду кримчанина Сенцова.Він безапеляційно категоричний: «Що стосується мене особисто, то для мене ідентифікація своїх відбувається за одним простим запитанням: чий Крим? І кожна людина буде для мене своєю, якщо вона на це запитання відповідає: «Крим - це Україна».
Мабуть що так – кримський маркер у більшості випадків чітко позначить ворога України. Але ж медведчуки, бойки і рабиновичі теж ще не дозволяють собі відкрито заявляти про «російський Крим». То що, об'єднуватися із запроданцями, котрі впритул не бачать України з усіх інших точок зору?
Колись, у дуже давні часи класик ідеологічного тоталітаризму, згнітивши «пролетарську» душу, яка бачила світ контрастно чорно-білим, під тиском непереборних реалій змушений був визнати, що є «компроміси» і «компроміси». І після класика тоненька смужечка нейтрального світосприйняття зберігає тенденцію до зникнення – у принциповій боротьбі хрещика з трусами за визначенням ніколи не буде переможця. Комусь і Зе президент. І якщо прийняти точку зору шановного пана Олега щодо компромісів заради єднання, доведеться впрягатися у злочинну потугу «щирих ідіотів» побачити у сусідах «братський народ». А далі всюди: лягати під Штайнмаєра, обирати пушиліних нардепами, визнавати Закарпаття автономною «Орбанією», а Сивохо – політиком. Можна буде, звісно, позичити й у Сірка очей, але ж доведеться ховатися від очей матерів, вдів і сиріт.
«Ми трошки не сходимося в нашому розумінні майбутнього України ‒ і ця людина є для нас ворогом. Це неправильно. Так не можна. Навіть маленька країна, яка єдина всередині, здатна перемогти зовнішнього агресора, який є у нас. Роздрібнена країна, що воює один з одним усередині, не здатна перемогти нікого», ‒ підкреслив Сенцов у своєму виступі на Форумі єдності в Маріуполі.
Для нас ключовим моментом у наведеній тезі є «трошки не сходимося». Наскільки «трошки», пане Олеже? Хіба український нардеп Шевченко на ворожому телешоу нам з вами не ворог? Ми з тим охрінілим, даруйте, служкою справді «трошки» не сходимося у розумінні майбутнього. І якщо його власне майбутнє українофоба нам глибоко байдуже хоч би й з тих міркувань, що ніхто не заважає йому зібрати чемодан, то наміри позбавити майбутнього наших онучат неприйнятні. Ви ж, пане Олеже, нам пропонуєте злитися із цим зеленим манкуртом.
«Трошки» відрізняється наш кут зору на реноме нардепа і розцінок на оральний секс від демократичної позиції велелюбного голови Комітету ВР України з питань зовнішньої політики і міжпарламентського співробітництва Богдана Яременка. Ваші ж, пане Олеже, заклики загрожують всеукраїнським зляганням, не кажучи вже про те, що нівелюють чиїсь індивідуальні уподобання. З Яременком єднатися? Якось, знаєте, не комільфо.
Ще серйозніше розчарування відчули від не заявленого Олегом Сенцовим. Чому було не натякнути присутньому на маріупольському Форумі Зе, що під зашморг нашу з Вами, пане Олеже, країну сьогодні підвели оті сімдесят три (зловісна цифра, погодьмось, багатьма сприймається як «666») відсотки адептів зеленого? Криком кричіть, але єднатися з плебсом, для якого життєві сенси обмежуються тріадою бажань «поїсти, розмножитися, пошаритися на «Кварталі»?! То так, той глухар на квартальному токовищі нічого не чує, крім своєї пацанської «хріпотци», не почув би й Вас. Але ж ми – ті, кого Ви кличете до єднання, почули б.
Так, «ми різні – і в цьому наша сила». На цьому, пане Олеже, давайте й стояти. Оскільки ні нам, ні Вам з дуже різними не по дорозі.
Коли б не довелося забачитися у кушніра на жердці.
Вадим Демиденко