Юрій Іздрик, письменник, поет, 53 роки, м. Калуш.
Автор повісті «Острів КРК» (1994),
поетичної збірки «Станіслав і 11 його визволителів» (1996), романів «Воццек»
(1996, 1997), «Подвійний Леон» (2000) і «АМтм» (2004),
збірки есеїв «Флешка» (2007), «Флешка-2GB» (2009), «Таке» (2009), «Underwor(l)d» (2011), «Іздрик. Ю»
(2013), «Після прози» (2013), «ABOUT» (2014), «Календар любові» низки повістей,
оповідань, статей з культурології та літературознавства. Один із творцівстаніславського феномену.
Недавно презентував
прозову книжку «Summa», написану в співавторстві з журналісткою Юлією
Нестерович.
Мене ніхто не запитував, чи хотів я народжуватись. Я як і будь-яка
нормальна людина на питання tobe or not to be щодо власного життя, звісно, обираю друге;
Школа – це пекло, пройдене авансом;
Мені не потрібна ніяка книжка. Усе, що мені треба було, уже перечитав;
Українських класиків не читав, бо не люблю. Якось читав Стефаника – така
чорнуха, ще гірше, ніж Бьорк;
Біда нашої нації в тому, що нашу культурну матрицю написали двоє: Тарас
Шевченко і Микола Гоголь;
Читати якусь одну книжку нікому не треба. Це маразм, коли кажуть, що є книжки,які
треба всім прочитати;
Як кинути пити – знак питання. Я не знаю, мені Бог допоміг. Буває таке, що
людина кидає і їй так мозок ламає, що краще б уже пив;
Свідомо я прагну тільки до одного – сидіти вдома і щоб мене ніхто не рухав;
У Бога нічого не хочу запитати – зі світобудовою мені все ясно.