Є безпомилковий маркер деградації держави: коли замість мови відповідальності з’являється мова двору.
Не цифри, не план, не покарання і результат — а ритуал. Не громадяни — а «плем’я». Не президент як посадовець у війні — а тотем, якого треба величати, щоб ніхто не питав, чому країна темна, холодна і виснажена.
Слово «плем’я» тут не випадковість і не стильова вольність.
Це модель управління. Племені не звітують — племені показують образ. Племені не відповідають на питання «де резерви, де децентралізація, де контроль енергоринку, де відповідальні за мільярдні “подарунки” посередникам» — племені дають гасло «тримайтеся, ви ж тримаєте світ». Племені заборонено ставити незручні питання, бо будь-яка критика автоматично оголошується «підривом». І ця підміна — не патріотизм, а моральний шантаж: з болю країни роблять щит для влади.
Коли президента підносять до рівня «лідера світу», це не комплімент — це технологія зняття відповідальності.
Бо культ не допускає провалу: у культі є тільки «випробування», «обставини» і «ворог». Культ не питає, чому на четвертий рік війни Київ живе між ударами і графіками, чому система тримається на ручному «координуванні», чому замість інституцій — штаб, замість стійкості — пресреліз, замість правил — доступ. Культ має одну функцію: змусити суспільство дивитися вгору, коли під ногами розвалюється держава.
Наймерзенніше, що цей жанр завжди активується саме тоді, коли результату нема. Коли влада не може показати систему — вона показує велич. Коли не може показати світло й тепло — вона вимагає лояльності. Коли не може покарати мародерів — вона оголошує критиків «небезпечними» чи, що вже традиційно, агентами Кремля. Це й є некроекономіка в інформаційній формі: не просто крадіжка, а конвертація провалу в керовану віру.
Велич не потребує жерців. Велич потребує результату.
А коли замість результату виходить придворна риторика, це означає просте: хтось хоче перетворити республіку на двір, громадян — на юрбу, а питання «де відповідальність?» — на табу. Українці не плем’я. Українці — громадяни. І якщо хтось намагається переписати цю формулу пафосом, він не «захищає країну». Він захищає право системи не відповідати за те, що вона зробила з країною.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»