Як «правильно» зруйнувати економіку: покрокова інструкція.
Як «красиво» зруйнувати економіку країни? Перелік заходів не є вичерпним, але цілком достатній:
Робіть вигляд, що економічна спеціалізація країни не має жодного значення, а увага до структури економіки — це пережиток минулого. Виробництво й експорт готових товарів чи імпорт чужої продукції та експорт необробленої сировини — яка різниця? Долар яблук дорівнює долару літаків. І крапка.
Переконуйте, що вільна торгівля вигідна всім і завжди — незалежно від рівня розвитку промисловості та різниці технологічного потенціалу. Яка різниця, чи виробляє країна вже щось, що вона зможе продавати на експорт, чи ні. Адже яка різниця, буде вона в міжнародній торгівлі експортером чи імпортером? І те, і те ж збільшує товарообіг.
Слідкуйте, щоб в університетах економіку вивчали винятково за Адамом Смітом та Австрійською економічною школою. І не дай Боже читати Ліста, Райнерта, Ха-Джун Чанга чи Родріка. Історичний досвід розвитку країн — зайвий.
Пропонуйте приватизацію, дерегуляцію, лібералізацію та кредити МВФ як універсальне меню реформ — без контексту, черговості й аналізу наслідків. Це ж завжди працює.
Плекайте кліпове мислення. Переконуйте, що головне — не ускладнювати. За першої ж нагоди створюйте «офіс простих рішень і швидких результатів».
Намагайтесь, щоб якомога більше молоді ставали лібертаріанцями ще до першого робочого місця. Заохочуйте лояльних грантами та можливостями, а тих, хто мислить критично й сумнівається в ортодоксії, — маргіналізуйте та витісняйте з публічної дискусії.
При кожній нагоді авторитетно підкреслюйте, що промисловість — це минуле століття або навіть минуле тисячоліття, а тепер епоха ІТ та економіки послуг (без пояснень, на чому, власне, ці послуги тримаються).
Переконуйте, що країні не потрібні жодні стратегії та економічна інженерія. Невидима рука вільного ринку — найкращий регулятор, який автоматично принесе добробут, багатство й гармонію.
Категорично уникайте будь-яких інвестиційних стимулів. Подавайте це як прояв «зрілості» та «ринкової нейтральності». Постійно наголошуйте на абстрактних «рівних умовах», навіть коли вони рівно однаково несприятливі для всіх. Будь-які податкові, фінансові чи регуляторні стимули оголошуйте викривленням ринку та небезпечною державною інтервенцією, непритаманною ринковій економіці.
При кожній найменшій нагоді навʼязуйте країні угоди про вільну торгівлю та подавайте їх як переможну дипломатію, щоб національна промисловість ослабла й загинула в конкуренції з іноземними гігантами, не встигнувши розвинутись.
Робіть вигляд, що в бідній аграрно-феодальній, сировинно-олігархічній країні можлива повноцінна демократія — навіть коли громадянам знову і знову пропонують готове меню «нових облич», сформоване кількома заможними та впливовими людьми.
Імітуйте боротьбу зі злочинністю та корупцією так, щоб усі розуміли: дрібних порушників карають вибірково, жорстоко й показово, а велика риба залишається недоторканною.
Сійте неповагу й навіть презирство до державних службовців, переконуючи, що вони всі корумповані, некомпетентні та дармоїди. Наполягайте, що їх просто треба скоротити на 80%, уникаючи будь-якої дискусії про функціональність і ефективність держави.
Знищуйте інституційну памʼять. Кожні 2–3 роки змінюйте структуру міністерств, ліквідовуйте департаменти, запускайте «перезавантаження», щоб жодна політика не доживала до результатів.
Плутайте системні реформи з дерегуляцією. Називайте реформою будь-яке скасування правил — навіть якщо вони були єдиним захистом для національного виробника або споживача.
Підміняйте реальні економічні показники — такі як інвестиції, експорт і продуктивність — штучними рейтингами. Орієнтуйтесь винятково на Doing Business, індекси сприйняття та оплески іноземних експертів замість економічної складності й структури ВВП. Це надзвичайно дієвий метод.
Виховуйте презирство до «довгих грошей». Інвестиції та кредити на 10–15 років називайте «совком», зате спекулятивний капітал і швидкий прибуток — ознакою прогресивності.
Замість проєктного фінансування та створення банку розвитку пріоритезуйте гранти: дрібні, розпорошені, короткострокові. Головне — багато презентацій і нуль масштабу.
Максимально фінансіалізуйте економіку. Банки, облігації, ОВДП та депозитні сертифікати центрального банку — це прекрасно. Реальний сектор? «Нехай якось сам».
Виводьте таланти на експорт. Називайте еміграцію «мобільністю», а втрату людського капіталу — «інтеграцією у світ».
Плутайте стабільність із застоєм. Будь-яку спробу змінити структуру економіки чи запровадити інвестиційні стимули оголошуйте ризиком фіскальних втрат і загрозою макрофінансовій стабільності та міжнародній співпраці.
Знецінюйте планування. Слово «пʼятирічка» використовуйте як лайку — навіть коли йдеться про інфраструктуру, освіту чи енергетику.
Робіть вигляд, що держава завжди гірший власник, але ніколи не аналізуйте реальний досвід власної країни чи успішних держав у різних індустріях і контекстах.
Підміняйте національні інтереси «правилами». Якщо правила шкодять — їх усе одно треба дотримуватись, бо вони ж «універсальні».
Зводьте економіку до бухгалтерії. Баланс зійшовся — значить, усе добре, навіть якщо країна деградує структурно та втрачає економічну спроможність.
Переконуйте, що кредити МВФ — це ознака успіху реформ, а не відсутності стратегії та власної економічної політики. Пояснюйте, що постійна потреба у зовнішньому фінансуванні — це не симптом структурної слабкості, а доказ довіри. Наполягайте, що кредити нічим не гірші за інвестиції: просто люди не експерти й не здатні зрозуміти цю тонку макроекономічну істину.
Зробіть боротьбу з інфляцією головною і фактично єдиною метою економічної політики. Не зважайте на зайнятість, продуктивність, інвестиції, експорт, виробництво чи податкові надходження від реальної економіки. Пояснюйте, що низька інфляція — це і є розвиток, а все інше якось «підтягнеться само», бажано без втручання держави.
Розділяйте суспільство на «просунутих» і «відсталих». Усіх, хто говорить про виробництво, інженерію та технологічний суверенітет, записуйте в популісти, ретрогради та маргінали.
Наголошуйте винятково на підтримці МСП і демонізуйте великий бізнес як явище. Не розрізняйте олігархічний рентний капітал і продуктивний індустріальний бізнес. Переконуйте суспільство, що будь-яка велика компанія — це апріорі зло, експлуатація й корупція. У підсумку капітал не інвестує, малий бізнес не масштабується, а країна залишається без національних чемпіонів.
Сліпо дослухайтесь до порад зрілих і успішних країн. Робіть так, як вони радять робити сьогодні, навіть якщо це прямо суперечить тому, що вони самі робили вчора, щоб стати успішними.
І як підсумок — головне: не вимірюйте результати. Якщо немає чітких KPI щодо інвестицій, індустріалізації, експорту, зайнятості та продуктивності — значить, і провалу бути не може.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»