Медична допомога чи межа моралі? Франція на шляху до легалізації евтаназії.
Нижня палата французького парламенту ухвалила законопроєкт, що дозволяє евтаназію для людей із невиліковними хворобами (за інформацією France 24). Документ було підтримано 305 голосами «за» проти 199 «проти». Тепер його обговорюватимуть у верхній палаті парламенту.
Для остаточного ухвалення рішення знадобиться певний час. Згідно з проєктом, евтаназію зможуть застосовувати лише особи віком від 18 років, які є громадянами Франції або постійно проживають у країні.
Крім того, щоб здійснити евтаназію, команда медичних працівників має підтвердити наявність у пацієнта невиліковної, смертельно небезпечної хвороби та нестерпного болю. Водночас евтаназія не буде дозволена особам із важкими психічними захворюваннями або нейродегенеративними розладами (зокрема, хворобою Альцгеймера).
Евтаназія вже давно є суперечливою й емоційно навантаженою темою. У більшості країн її застосування, навіть на прохання пацієнта, може каратися позбавленням волі. У США законодавство щодо евтаназії відрізняється залежно від штату.
Відмінність між евтаназією та асистованим самогубством полягає в тому, що в першому випадку лікар має юридичне право безболісно припинити життя людини (за згодою пацієнта та його родичів), тоді як при асистованому самогубстві лікар лише допомагає пацієнту самостійно покінчити з життям.
Коли більшість людей чують слово «евтаназія», в їхній уяві з’являється образ лікаря, який безпосередньо припиняє чиєсь життя. Це явище називають «активною евтаназією» — наприклад, навмисне введення смертельної дози заспокійливого препарату.
Пасивна евтаназія, своєю чергою, полягає в утриманні від лікування або обмеженні життєзабезпечення з метою пришвидшення настання смерті. Лікар також може призначити високі дози знеболювальних, аж до потенційно токсичних.
Це розмиває межу між пасивною евтаназією та паліативною допомогою, яка спрямована на забезпечення максимального комфорту пацієнта наприкінці життя.
Якщо людина свідомо звертається з проханням завершити своє життя, це вважається добровільною евтаназією. Вона має надати інформовану згоду та повністю усвідомлювати наслідки.
Недобровільна евтаназія відбувається тоді, коли рішення про припинення життя ухвалює хтось інший — зазвичай близький родич. Це стосується пацієнтів, які перебувають без свідомості або є недієздатними, і зазвичай включає пасивну евтаназію, наприклад, припинення життєвої підтримки в осіб, які не проявляють ознак мозкової діяльності.
Асистоване самогубство є легальним у Швейцарії, Німеччині та Японії. Евтаназія дозволена в Нідерландах, Бельгії, Люксембурзі, Колумбії та Канаді.
Наприклад, некомерційна асоціація EXIT, що діє у франкомовному регіоні Швейцарії, налічує понад 26 000 членів. Щоб приєднатися, потрібно сплачувати щорічний внесок у розмірі 40 доларів США (еквівалентно 40 швейцарським франкам), бути старше 20 років і мати громадянство Швейцарії. Асоціація безкоштовно надає послуги асистованого самогубства своїм членам. Крім законодавчих вимог, вона має власні критерії — зокрема, наявність невиліковної хвороби, тяжкої інвалідності або вікової патології.
У Квебеку закон про догляд при завершенні життя було ухвалено у 2014 році й він набрав чинності у 2015-му. Закон не лише закріпив право на паліативну допомогу та регулював постійну паліативну седацію, а й легалізував медичне сприяння смерті — виключно у формі евтаназії. Асистоване самогубство було виключено, оскільки «не відображає цінностей медичної підтримки та безпеки».
Федеральний закон, ухвалений у 2016 році, легалізував як евтаназію, так і асистоване самогубство, однак більшість канадців надають перевагу першому варіанту.
У Нідерландах із 1981 року дозволено як добровільну евтаназію, так і асистоване самогубство для людей, які страждають від нестерпного болю без перспективи покращення. Практика показує, що громадяни переважно обирають евтаназію. Наявність смертельної хвороби не є обов’язковою умовою, і немає встановленого періоду очікування.
У Бельгії добровільна евтаназія та асистоване самогубство легалізовані з 2002 року. Паліативна допомога та право померти за медичної підтримки інтегровані й подібні до нідерландських.
«Евтаназія в Бельгії вважається основною медичною послугою, яка покривається щомісячною страховою премією», — пише The Guardian. — «Втім, лікарі мають право відмовитися її проводити. На відміну від інших процедур, успішну евтаназію не можна обговорити з пацієнтом після її здійснення. Частою причиною відмови є релігійні переконання».
За даними The Guardian, нинішня вартість евтаназії в Бельгії становить 3500 доларів США. Оплата здійснюється у клініці, навіть якщо пацієнт скасовує запит в останню хвилину.
Інші європейські країни дозволяють пасивну евтаназію, зокрема Франція. Формально вона заборонена, але з 2016 року діє закон про «помирання в седації», який дозволяє медикам тримати смертельно хворих пацієнтів у медикаментозному сні до настання смерті.
У Німеччині асистоване самогубство дозволене лише за умови, що пацієнт самостійно приймає смертельну дозу препарату без сторонньої допомоги.