Британське видавництво Jantar придбало права на книгу Артура Дроня.
Прозова книга Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає» невдовзі побачить світ англійською мовою. Права на видання придбало британське незалежне видавництво Jantar, відоме своїм тонким добором текстів, художнім оформленням та рідкісними шрифтами, які використовує у всіх своїх книгах.
Ми часто питаємо себе, які книжки нам розкажуть про цю війну, які тексти допоможуть нам зрозуміти її природу, дадуть відповіді на наші питання про життя у війні, на кого нам дивитися, щоб написати книжки про сучасну війну.
«Гемінґвей нічого не знає» — збірка короткої прози українського письменника Артура Дроня, видана у 2025 році у «ВСЛ». Твір позиціонується як «свідчення солдата» — художнє осмислення досвіду війни через фрагментарні тексти, сни й спогади.
У юності для багатьох з нас улюбленим письменником і знавцем війни був американець Ернест Гемінґвей. Ми знали війну із Гемових книжок, аж поки не побачили її на власні очі. З’ясувалося, що війна з книжок і реальна війна — як небо і земля.
Дронь застерігає нас припинити вимірювати усе Ремарками, Гемінґвеями, Юнґерами, Гашеками чи Воннеґутами: «…вершинна література про війну нічого нам насправді не здатна сказати про війну, в якій ми живемо і помираємо. Війну, яку вони не засвідчили».
Есеїстична збірка «Гемінґвей нічого не знає» увійшла до короткого списку Премії імені Юрія Шевельова.
Книга опинилася серед трьох робіт, що претендують на відзнаку за незалежність мислення, високий рівень есеїстики та майстерний стиль.
Ім’я лауреата оголосять 17 грудня — у день народження Юрія Шевельова. Урочиста церемонія відбудеться у прямому етері, який можна буде переглянути онлайн.
«Герої не втомлюються, не жаліються, не падають духом, не втрачають здоров’я, не потребують заміни. Герої навіть не вмирають, якщо вірити тому, що кричать на їхніх похоронах. Дуже зручно мати в країні трохи людей, яких завжди можна назвати героями і вірити собі в них. І хай розрулюють. Якщо вже пішли на війну, то хай вертаються або з перемогою, або так, щоб ми зустрічали їх на коліні й нагадували, що вони не вмирають.
Дай нам, Господи, ще трохи героїв — і ти побачиш, як сильно ми будемо у них вірити! І хай нам не втомлюються, наші дорогі, хай не жаліються, не падають духом, безцінні наші, не втрачають здоров’я і не потребують замін, наші незамінні. І хай багато не говорять. Це зазвичай найгірше. Коли вони починають торочити про ухилянтів чи втому, тоді вірити в них стає дуже складно. І коли говорять, що їх треба міняти. Війна — це ж не футбольний матч. І не касовий апарат в АТБ. І не кроси замалого розміру, які поспішно купив, але не викинув чек. Тут немає ніяких замін. Війна — це серйозно. Героїв не міняють».
«Героїв не міняють». Щоб думати інакше, треба дещо мати всередині себе. Емпатію, вміння подумати про когось іншого, біль і розум.
Бо тут, на цьому великому шматку землі, де ми живемо й помираємо, остаточно змінилися правила гри. Запрацювала інша математика існування. Попередні передумови й наслідки, ціна й товар, вклад і прибуток — це залишилося в минулому. 24 лютого 2022 року увійшла в дію нова механіка всього.
Життя тепер не безкоштовне. За нього треба платити — і багато. Це не коротка війна, яка тимчасово змінила нашу рутину, але скоро все буде, як раніше. Це нові часи, які почалися й невідомо коли закінчаться і чи закінчаться взагалі. Ці часи мають свої правила й закони. Наприклад, такий: постійно, не зупиняючись ні на секунду, завжди і весь час нас намагаються вбити. росіяни хочуть пройти далі, щоб добратися конкретно до вашої сім’ї. Зґвалтувати і вбити вас і ваших рідних. Щоб цього не сталося, зупинятися не можна ні на секунду, завжди і весь час треба протистояти їм на фронті, тримати лінію оборони й просуватися до кордонів. Це повинні робити ми всі. І ми повинні робити це по черзі.
Таким є головне правило нової математики існування. Щоб хтось жив, хтось інший повинен це життя захищати. Лінія фронту й військові на ній — це єдине, що відділяє вас від жахливої смерті.
Бо що сталося, коли почалося вторгнення? Частина українців взяла на себе відповідальність. Таку колосальну, яку за нормальних умов ніхто й ніколи не має брати. Кожен, хто приєднався до Збройних Сил, взяв відповідальність, як то кажуть, за себе і за того хлопця. Захищав одразу декілька родин — свою і того хлопця. Так от — настала черга того хлопця. Час взяти на себе відповідальність тій частині суспільства, якій забезпечили два роки життя. Такими є нові правила існування.
Закони природи спершу діють, а потім ми це помічаємо й окреслюємо словами. Так і нова механіка існування не вигадана з нічого. Її не винайшли, а відкрили. Тобто так просто є, а ми лише це зрозуміли і сформулювали. Шлях виживання такий — один стримує вбивць, інший відпочиває, а потім міняємося. Будь-який інший варіант веде до загибелі всіх. Особливо — варіант не проводити демобілізацію і воювати одними й тими ж людьми. Якими б героїчними не були ті, хто нас захищає, вони втомлюються, хворіють, отримують поранення та гинуть. Герої вмирають. Герої вмирають. Герої вмирають. І чим довше їх не міняти, тим більше вмирає. Тим далі просунуться росіяни. Тим більше сімей уб’ють. Можливо, цього разу — й вашу.
Від протиставлення «я собі звичайна людина, а там героїчні герої мене захищають» треба перейти до «кожен з нас по черзі є там і захищає інших». Від «вірю в ЗСУ» — до «вступаю в ЗСУ», до «я і є ЗСУ».
Цим постійним абстрагуванням від «героїв» легко виправдати свою бездіяльність. От я не йду в армію, бо там тільки справжні термінатори-вбивці-спершу-форси служать, титани, незламні і професійні. Куди мені до них! Ну а вірити — це так, це я можу, віритиму сильно, чесне слово! А справа в тому, що приєднатися до армії зараз — це не героїзм. Це зрілість і розуміння нової механіки виживання. Героєм можна стати вже на самій війні. А можна і не стати. Не кожен солдат є героєм — вам це кожен солдат скаже.
Так, звичайно, ми не будемо говорити це аж так дослівно, так прямо. Краще, як завжди, запхати все в одне гасло. У найправдивіше, у найбільш актуальне. Щоб з ним можна було йти за труною і як велика нація патріотів синхронно, без заминок і затримок, дивлячись під ноги, аби не перетнутися часом поглядами з ріднею загиблого, будемо повторювати:
Героїв-не-міняють.
Героїв-не-міняють.
Героїв-не-міняють.