Як Руслан Гурак 10 років очолює ДСЯО з російською дисертацією та шлейфом скандалів.
Освіта в Україні наразі переживає не найкращі часи. Причиною цього, щонайменше, є повномасштабне вторгнення. Адже перед освітянами та здобувачами освіти постає безліч викликів: від постійних повітряних тривог, які впливають на освітній процес, і змін форми навчання з цієї ж причини — до нестачі кадрів, скорочення кількості шкіл та недостатнього фінансування вищих навчальних закладів.
У час таких трансформацій особлива увага мала б приділятися якості освіти, щоб, попри всі виклики, нове покоління українців було освіченим і могло реалізуватися у власній країні.
Та чи знали ви, хто, зокрема, стежить за якістю цієї освіти? І тут починається найцікавіше.
Йдеться про Руслана Васильовича Гурака — посадовця, який понад десять років перебуває на чолі органу, що має контролювати якість освіти. Сьогодні це Державна служба якості освіти. Таку назву вона отримала у 2017 році. До цього структура називалася Державною інспекцією навчальних закладів, яку ще з 2014 року також очолював Гурак.
Здавалося б — людина, відповідальна за стандарти академічної доброчесності та якість освіти, вже не один рік сидить у своєму кріслі. Та є одна проблема.
У біографії цього посадовця фігурують плагіат російської наукової дисертації, зв’язки з одіозними політичними персонажами — Михайлом Поплавським та Дмитром Табачником, а також коштовне майно, записане на ймовірних родичів.
І це лише частина історії.
Якщо проаналізувати всі згадки про Руслана Гурака в засобах масової інформації, то одним із найгучніших зашкварів є виявлений плагіат у його науковій дисертації.
Відтак профільне видання, яке спеціалізується на викритті плагіату в наукових працях, звинувачує Гурака в тому, що його кандидатська дисертація 2006 року містить широкі неатрибутовані запозичення з російських джерел. Якщо простіше — аж 54 сторінки нібито «його» роботи, за даними медіа, скопійовані з дисертації російської дослідниці Тетяни Сухової та перекладені за допомогою Google Перекладача.
Як це виявили? Спершу, за даними журналістів, у тексті помітили неграмотно сформульовані речення, після чого вийшли на російське джерело.
На підтвердження цього була проведена судова експертиза, яка встановила наявність у роботі плагіату. Журналісти тоді писали, що 24 січня 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва навіть мав розглянути справу про позбавлення голови Державної інспекції навчальних закладів України Руслана Гурака ступеня кандидата наук. Однак справа так і не була розглянута, а сам посадовець звинувачував «антиплагіатні групи» у шантажі та вимаганні грошей.
У цьому контексті постає риторичне питання: чи сумісний підтверджений експертизою факт плагіату із займаною керівною посадою в органі, який займається контролем якості освіти в Україні?
Ще одним цікавим епізодом у житті та кар’єрі Руслана Гурака є його співпраця з Михайлом Поплавським. У період з 2002 по 2006 роки він був його помічником у Верховній Раді. За це в ЗМІ Гурака навіть охрестили «зірковим» помічником.
Між ними, очевидно, склалися хороші стосунки, і вже пізніше видання «Антикор» звинувачувало голову Державної служби якості освіти Гурака в тому, що він нібито захищав університет Поплавського від повних перевірок. Так, у 2015 році в університеті культури проводилися лише часткові перевірки, що дозволило потенційним порушенням залишатися невирішеними та викликало питання щодо неупередженості нагляду за освітою.
Не можна не згадати і про такий факт із біографії Гурака, як «Партія регіонів», адже він був її членом. У цьому контексті в медіа писали про його зв’язок, зокрема, з колишнім міністром освіти часів Януковича Дмитром Табачником, який з 2014 року переховувався від українських правоохоронців.
У тому ж матеріалі згадувалися колишня міністерка освіти Лілія Гриневич та віцепрем’єр В’ячеслав Кириленко. Власне, останній, за нібито сприяння Гурака, мав допомогти своїй дружині Катерині Куриленко, яка є завідувачкою кафедри філософії того ж університету Михайла Поплавського, уникнути покарання за масштабний плагіат у її наукових роботах.
Запитань до походження коштів Руслана Гурака не менше, ніж до його професійної доброчесності. У травні 2020 року Гурак вніс зміни до декларації, вказавши дохід від «відчуження рухомого майна» на 620 тис. грн, проте всі автомобілі, за даними Interfax, залишилися у власності.
Викликає запитання і те, що при офіційній зарплаті у 959 тис. грн на рік Гурак зміг набути значного майна та навіть позичити Ользі Василівні Гурак 125 тис. доларів. А на банківських рахунках він тримає валюту і готівку на загальну суму понад 100 тис. грн.
Ба більше, у реєстрах виявлено аномальну концентрацію нерухомості в селі Гореничі Бучанського району Київської області на ім’я ймовірної сестри — Ольги Гурак.
Право власності на перші дві ділянки, одна з яких на березі озера площею пів гектара, вона набула в травні 2019 року, коли Руслан Гурак вже обіймав посаду голови Державної служби якості освіти. Інша ділянка, записана на неї в цей період, має площу 0,1251 га.
І це не просто порожні ділянки: на одній із них, яку вона придбала у 2021 році, ведеться будівництво. Цей «недобуд» площею майже 300 кв. м вказаний у декларації самого Гурака.
До речі, ця ділянка включає приватизовану частину водойми, що може вказувати на порушення водного та земельного законодавства.
Значну частину майна Руслан Гурак вказав у своїй декларації. Відтак, згідно зі звітністю за 2024 рік, він має у власності:
У власності Руслана Гурака є преміальний Land Rover Range Rover Autobiography 2015 року випуску за 1 104 000 грн (задекларований у квітні 2023 року). Не виключено, що вартість авто в декларації занижена, адже сьогодні автомобілі цієї моделі та року випуску продаються в середньому за 40 тис. доларів (близько 1,7–1,8 млн грн).
Також Гурак задекларував право безоплатного користування автомобілем Skoda Octavia A7 2016 року випуску, який перебуває у власності вже згаданої ймовірної сестри — Ольги Гурак.
Середня вартість такого авто на ринку вживаних машин сьогодні — 12–13 тис. доларів.
До слова, інших членів сім’ї (дружини, дітей та батьків) у деклараціях Руслана Гурака не зазначено.
Історія Руслана Гурака залишає більше запитань, ніж відповідей. Людина, яка роками очолює орган, покликаний контролювати якість освіти та дотримання академічної доброчесності, сама фігурує у публічних матеріалах про можливий плагіат, має неоднозначні політичні зв’язки та викликає запитання щодо походження окремих активів.
Чи проводили компетентні органи перевірку цих фактів, які роками з’являлися у публічному просторі?
Щоб отримати офіційні відповіді, наша редакція направила журналістські запити до Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), Міністерства освіти і науки України, Державної служби якості освіти, а також безпосередньо Руслану Гураку.
У НАЗК нам уже повідомили, що агентство не досліджувало діяльність цього посадовця в контексті озвучених у матеріалі фактів.
Також наша редакція отримала відповідь від МОН, у якій зазначено, що до міністерства не надходило листів від Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти про виявлення порушень вимог щодо текстових запозичень без посилання на джерело (академічного плагіату) в дисертації Гурака Р.
Відповіді від Державної служби якості освіти та самого Руслана Гурака на момент публікації матеріалу ще не надійшли. Редакція очікує їх найближчим часом, і цілком ймовірно, що отримані коментарі та документи стануть продовженням цієї історії.