Херсонес Таврійський: доля одного заповідника
Півострів Крим є без перебільшення найбагатшою на культурні пам’ятки українською територією. Ще з первісної доби кримські передгір’я були заселені людьми. Рівнинний степ центральної частини півострова повсякчас освоювали кочівники, збагачуючи етнічний склад цих земель. Та найяскравішою сторінкою в історії Таврики можна вважати античні колонії: Боспорське царство у східній частині півострова зі столицею Пантікапей (нині – Керч) та Херсонес Таврійський – на південно-західній окраїні Криму (нині – територія м. Севастополь). Доля останнього завжди була непересічною. Херсонес – єдина колонія на території сучасної України, заснована дорійськими грецькими племенами (Ольвія і Боспор засновані іонійцями) на початку Vст. до н.е. В середині IVст. до н.е. поліс переживає хвилю бурхливого економічного розвитку і розширює свої володіння вздовж берегової лінії Західного Криму майже до Перекопу. Культурні шари херсонеського городища багаті й на знахідки римського часу, коли відбувалися значні перебудови на його території. З письмових джерел відомо також про Херсонес-Корсунь часу розквіту Візантійської імперії, що позначилося на розширенні храмової забудови. Саме тут, за згадками літописців, у 988 році хрестився Володимир Великий. Простояв Херсонес до ХVст., увібравши в себе історію та культуру майже двох тисячоліть.
Унікальна збереженість будівельних решток швидко привернула увагу скарбошукачів та археологів. З метою хорони пам’ятки, професійні розкопки Херсонеса почалися досить давно – ще в 20-х роках ХХ ст., коли, до речі, й формувався Херсонеський музей.
На заповідній території працювало не одне покоління археологів. Зокрема з часу незалежності України на території Херсонеса Таврійського без перерв працювали експедиції з України, Росії, США. Спільними зусиллями проводилися консерваційні роботи давніх будівель, розвивалася інфраструктура заповідника, вдосконалювався музей. До структури заповідника було віднесено генуезьку фортецю Чембало в Балаклаві, а також поселення у Північно-Західному Криму за культурно-історичним контекстом останніх. На території заповідника силами українських архітекторів та реставраторів був відбудований Володимирський собор. У 2009 році Херсонес включено до Державного реєстру пам’яток України. Заповідник розвивався і вдало виконував свою культурно-освітню місію, адже тут стало можливо на власні очі побачити історію від античності до середньовіччя. Доказом цього були численні потоки відвідувачів та вчених до Херсонеса, що прославляло його на весь світ.
Силами наукової спільноти у 2013 році в національний заповідник «Херсонес Таврійський» від України був внесений до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Для прикладу, аналогічний статус мають такі перлини світової культури як Тадж Махал в Індії, Мачу-Пікчу в Перу, Афінський акрополь у Греції тощо. Відтепер заповідник на території України став надбанням усього людства.
Жахливі події початку 2014 року, що закінчилися окупацією Криму, позначилися й на життєдіяльності заповідника. Штучне включення Севастополя до суб’єктів Російської Федерації, як і сам факт анексії півострова, ізолювали заповідник від наукової і туристичної спільноти. Віднині розкопки на території городища проводять лише російські дослідники, порушуючи міжнародне право про заборону розкопок на окупованій території. Активізувалася також і православна церква Московського патріархату, чиї «володіння» перебувають на території заповідника (собор і навколишня територія). Користуючись обмеженими поглядами Володимира Путіна на Херсонес лише як на місце хрещення Володимира (а на цей момент Херсонесу вже було майже півтори тисячі років), місцева «влада» Севастополя влітку цього року призначає новим директором заповідника протоієрея Сергія Халюту. Це викликало неабиякий супротив в адресу Сергія Меняйла (губернатора Севастополя) збоку науковців як материкової України, так і Криму, адже стало зрозуміло, що відтак почнуть лобіюватися інтереси церкви і нівелюватися наукові здобутки, зокрема в галузі дохристиянської античної археології. Численні петиції і скарги працівників заповідника змусили окупантів змінити своє рішення – протоієрей Сергій усунувся від посади, натомість директором заповідника призначено Ларису Седікову, яка вже тривалий час працює у заповіднику. Та перемогою це назвати важко, бо віднині Херсонес Таврійський з культурної перлини півострова став місцем скандалів і пересудів, поступово втрачаючи всій імідж.
У вересні цього року Володимир Путін включив Херсонес Таврійський до Єдиного державного реєстру об’єктів культурної спадщини народів РФ, передаючи його федеральному підпорядкуванню з Севастополя в Москву. А це, між іншим, більше ніж 500 га кримської землі, що підлягають охороні. Світове ім’я античного Херсонеса – поліса, заснованого греками-колоністами, можливо скоро стане не таким відомим, яким було до березня 2014 року, натомість новобудова Володимирського собору на його території буде радувати апологетів «русского мира».
Юрій Пуголовок,
кандидат історичних наук.