Можна сперечатися, чим такі запозичення є для самої української мови – збагаченням чи засміченням. Більш однозначним виглядає інше: деякі слова – це не просто слова, а новітні ідеологічні гасла. Можна підтримувати чи не підтримувати ці гасла. Але безглуздо заперечувати, що за ними стоять чіткі суспільно-політичні та культурні прагнення.
Одним із новомодних слів є «інклюзивність» (або «інклюзія»).
Inclusion – це, буквально, включення. Зазвичай, коли говорять про інклюзивність, мають на увазі включення до суспільного загалу якоїсь групи, що з неї виділяється. Інколи за розмовами про інклюзивність стоять цілком благородні і корисні суспільству прагнення. Але, на жаль, не завжди.
Серед цілком нормальних речей, які здійснюються під вивіскою інклюзивності, є забезпечення інтересів осіб із обмеженими фізичними можливостями: будівництво пандусів, облаштування спеціальних місць у громадському транспорті тощо.
Дещо суперечливими є нещодавні ініціативи з інклюзивною освітою. З одного боку, певні групи дітей із обмеженими можливостями справді можуть навчатися у загальноосвітніх школах. Але є окремі «але».
Підхід, коли всі учні можуть навчатися в школах за місцем проживання, фактично руйнує напрацювання елітарних закладів. Ідеться не про приватні платні навчальні заклади, а про безкоштовні, які, одначе, донедавна мали певні обмеження щодо вступу.
Ліцеї та гімназії такого типу акумулювали у своїх стінах справді талановитих учнів. Вчителі у процесі викладання орієнтувалися на те, що рівень учнів вищий, ніж середній. Натомість за умов ліквідації конкурсного відбору перед педагогами постає дилема: або далі орієнтуватися на високий рівень (тим самим не приділяючи достатньо уваги «середнячкам» та тим, хто відстає), або ж орієнтуватися на середній рівень і тим самим не допомагати розвинути свої здібності більш талановитим учням. Ідеї рівності в теорії для когось можуть виглядати привабливими. Але реалізація цих ідей на практиці породжує купу проблем.
Проте суперечливість слововіруса «інклюзивність» не обмежується освітою.
Інклюзивність – одне з головних гасел сучасних лівих рухів, зокрема руху ЛГБТ. У цьому легко переконатися, гортаючи тематичні публікації.
Коли про інклюзивність говорять представники руху ЛГБТ, вони мають на увазі, що гомосексуалізм, інші «специфічні сексуальні схильності», а також розклади статевої ідентичності мають сприйматися як норма. Гомосексуалісти, трансвестити та інші мають бути «включеними» в суспільство, бо вони нічим не відрізняються від звичайних людей, які мають природний статевий потяг. Причому йдеться про демонстративну «включеність».
Неважко здогадатися, що початковий запуск в українське інформаційне поле слова-гасла «інклюзивність» відбувся у тому числі за допомогою грантів іноземних фондів. В подальшому здійснювалося класичне «вірусне» поширення цього гасла.
Наостанок повернемося до теми освіти. Зараз представники руху ЛГБТ докладають чимало зусиль, аби отримати доступ до українських дітей. Ідеться про нові підручники, навчальні програми, тематичні зустрічі у школах, позашкільні заходи.
Мета організацій ЛГБТ – з раннього віку інформувати дітей про «сексуальне різноманіття», переконувати, що природний потяг між чоловіком та жінкою – це аж ніяк не єдина норма.
Таке «виховання» уже призвело до прикрих наслідків у ряді країн Заходу. Діти та підлітки, будучи недостатньо сформованими і маючи нестабільну психіку, під впливом навіювань починають сумніватися, ким вони є. Зростає кількість осіб, які заявляють про свою «трансгендерність». Хлопчики та дівчата, які лиш вступають у пубертатний період, починають вживати гормональні препарати, аби «змінити стать». Подекуди такі експерименти закінчуються суїцидом.
Пропаганда «різноманіття та інклюзивності» фактично створює вигідну концептуальну нішу для того, аби просувати таке «різноманіття», яке для більшості людей не має нічого спільного з нормою.
Звісно, це аж ніяк не привід жахатися кожного разу, коли десь лунає слово «інклюзивність». Як було сказано, за цим словом часом можуть стояти цілком благородні справи.
Тим не менше, насичення нашої мови новітніми ідеологемами має турбувати кожного, хто хоче жити у вільному суспільстві. Тоталітарних гасел українці натерпілися ще в часи СРСР.
Анастасія Сердюк