Влада Сирії бездіє.
Менш ніж за два роки після падіння режиму Башара Асада у грудні 2024 року сіоністська банда дітовбивць «Ізраїль» викрала сотні жителів півдня Сирії в районі Кунейтри та прилеглих зонах.
За даними правозахисників, ідеться про понад 240–280 випадків. Частину викрадених згодом звільнили після знущань і катувань, але десятки залишаються заручниками.
Викрадених євреями сирійців утримують у сумнозвісному єврейському концтаборі Сде-Тейман у Негеві, який самі в’язні називають «катівнею».
У цьому концтаборі євреї застосовують до заручників витончені катування, зокрема сенсорну депривацію, оглушливу музику, жорстокі побиття, світлошумові гранати, нацьковування собак, зґвалтування в’язнів, зокрема за допомогою собак, та інші методи катувань.
Дії «Ізраїлю», що супроводжуються регулярними терористичними нальотами на південь Сирії, обстрілами й артилерійськими ударами, обмеженнями пересування, викраденнями та обшуками в населених пунктах, викликають лють серед місцевих жителів і посилюють сумніви у здатності режиму Ахмада Шараа захистити своїх громадян.
Контекст після падіння Асада
Після краху режиму Асада «ізраїльські» війська швидко увійшли до буферної зони, яку з 1974 року контролюють Сили ООН зі спостереження за роз’єднанням (UNDOF), і зайняли стратегічні висоти, зокрема гору Хермон.
У перші години й дні «Ізраїль» завдав масованих ударів, знищивши, за власними оцінками, до 80 % сирійських військових активів. Відтоді нальоти й бомбардування тривають: понад 500 авіаційних та артилерійських ударів, понад 1200 наземних вторгнень, створення військових баз і зміцнення десятків позицій за цілковитої бездіяльності режиму Ахмада Шараа.
«Ізраїль» у своїй звичній нахабній манері обґрунтовує терор проти мирних жителів необхідністю «усунути загрози з боку залишків «Хезболли», ІДІЛ та інших радикальних елементів».
До цієї «аргументації» також додалася нова, а саме: «турецька загроза» («Туреччина — новий Іран» і далі в тому самому дусі).
Тим часом, як зазначають в Анкарі та Дамаску, мета «Ізраїлю» — тримати Сирію слабкою та розділеною. Ба більше, сіоністські ватажки відкрито заявляють про плани окупації частини Сирії. Деякі з найагресивніших сіоністів проголошують право «Ізраїлю» захопити Дамаск.
У вересні 2026 року воєнний злочинець Нетаньягу та військовий ватажок сіоністської банди дітовбивць «Ізраїль» Кац заявили про абсолютний контроль над зоною від Хермона до річки Ярмук і про те, що Голанські висоти залишаться «вічною частиною «Ізраїлю»».
Сіоністські військові форпости розташувалися за 20 км від Дамаска. Контроль над горою Хермон — це фактичний вогневий контроль над Дамаском. Відведення сіоністських формувань до ліній станом на 8 грудня 2024 року, якого вимагає нова влада Сирії, Тель-Авів відкидає.
Масштаб і характер викрадень
Правозахисні центри, зокрема «Сіджил» та Al-Marsad, фіксують сотні викрадень жителів півдня Сирії. За різними оцінками, кількість викрадених сирійців коливається від 260 до 280 осіб.
До вересня 2026 року було звільнено близько 200 осіб. Решту сирійців утримують у сіоністських в’язницях і концтаборах, зокрема у Сде-Теймані, Офері, Нафсі та на інших об’єктах.
Серед викрадених є також діти. ООН у вересні 2026 року змогла ідентифікувати поки лише 49 осіб, зокрема двох дітей, викрадених «Ізраїлем», формально заявивши, що дії сіоністів «можуть кваліфікуватися як воєнні злочини».
Водночас влада Сирії, схоже, не володіє повною інформацією про жертв єврейського терору. Принаймні їхні імена ніде не опубліковані, а жодних конкретних вимог звільнити своїх громадян із наданням списків заручників влада Сирії «Ізраїлю» не висунула. Лунають лише загальні заклики та скарги на «незаконне затримання близько 300 осіб».
Висвітленням ситуації та долею заручників займаються правозахисники й журналісти. Свідчення колишніх заручників, зібрані американсько-сирійським ресурсом Al-Monitor та іншими виданнями, описують схожі сценарії:
Нічні нальоти євреїв на населені пункти півдня Сирії із собаками та гучномовцями. Чоловіків відокремлюють, проводять обшуки, під час яких зв’язують місцевих жителів, допитують їх, зокрема про зв’язки із силовими структурами нової влади Сирії.
Усе це відбувається за цілковитої бездіяльності режиму Ахмада Шараа. Жодних спроб захистити жителів півдня Сирії чи хоча б перешкодити їхньому викраденню Дамаск не робить.
Викрадених сирійців сіоністи вивозять переважно до концтабору Сде-Тейман. За свідченнями заручників, далі — багатоденне позбавлення можливості бачити через постійні пов’язки на очах, кайданки навіть під час їжі та намазу, клітка під сіткою, крізь яку на людей падає пташиний послід, постійні вторгнення собак, «дискотека» з оглушливою музикою, світлошумові гранати й сирени, катування, побиття та вербування в інформатори.
Один 17-річний сирійський підліток, викрадений євреями в Кунейтрі, під псевдонімом Ібрагім, провів у таких умовах 13 місяців. Інші розповідають про жорстокі побиття, приниження та примушування перед звільненням підписати документ про «добре поводження».
Родинам, які самостійно намагаються визволити своїх рідних, оскільки влада Сирії бездіє, та звільненим заручникам категорично забороняють говорити з пресою під загрозою повторного викрадення, наголошуючи, що жодного захисту з Дамаска вони не отримають.
Єврейський концтабір Сде-Тейман набув сумної слави під час геноциду в Газі: туди звозили тисячі палестинців, яких піддавали жорстоким катуванням аж до смерті, зґвалтуванням на камеру, а також зґвалтуванням за допомогою собак. Тепер туди ж привозять мирних сирійців, яких озброєні банди «Ізраїлю» викрадають із території Сирії.
Наслідки на місцях і для нової влади в Дамаску
Окупація та регулярні нальоти «Ізраїлю» на південь Сирії, зокрема в Кунейтрі, паралізують сільське господарство в регіоні — основу місцевої економіки. Водночас сіоністи не обмежуються лише каральними рейдами, обстрілами та викраденнями місцевих жителів.
«Ізраїль» отруює сільськогосподарські угіддя, розпилюючи хімічні речовини з літаків, масово вирубує дерева та регулярно блокує місцевим селянам доступ до полів.
За даними правозахисників, за 18 місяців євреї вбили щонайменше 36 місцевих жителів. Більшість із них була вбита під час спроб самостійно чинити опір сіоністським військовим бандам, оскільки режим Ахмада Шараа відмовляється їх захищати.
Місцеві жителі відкрито говорять про відчуття безсилля та про те, що нова влада Сирії кинула їх напризволяще сіоністам: «Ми не змогли насолодитися смаком перемоги через «Ізраїль»», — заявляють сирійці.
Дамаск обмежується лише публічним засудженням окупації та збройних нальотів сіоністів, скаржиться на дії «Ізраїлю» і вимагає повернення до ліній 1974 року.
Ахмад Шараа говорив про це в ООН. Однак жодних реальних дій, щоб запобігти терору «Ізраїлю» та захистити своїх громадян, влада Сирії не вживає.
Не допомагає змінити ситуацію і входження Сирії до так званої «міжнародної антитерористичної коаліції» куффарів. Американська допомога та посередництво призвели лише до «обміну розвідданими» між Дамаском і Тель-Авівом.
Що це за розвіддані, яку інформацію режим Ахмада Шараа зливає «Ізраїлю» та яку користь може отримати Сирія від інформації «Ізраїлю» — ніхто не знає. Натомість на видноті — єврейський терор, що триває на півдні Сирії за цілковитої бездіяльності Дамаска.
Сирійці сприймають це як слабкість влади або навіть угоду, в якій їхні землі та люди стають жертвою і розмінною монетою.
Своєю чергою, правозахисники й експерти сходяться на думці, що агресивні дії «Ізраїлю» проти Сирії не лише не розв’язують так звану «проблему безпеки», а навпаки — породжують саме ту ворожість і ризики, яких «Ізраїль» нібито намагається уникнути.
Ширше стратегічне тло
Окупацію півдня Сирії та регулярні терористичні нальоти на сирійські населені пункти в Тель-Авіві пояснюють необхідністю «превентивних ударів по будь-яких потенційних загрозах». А «загрозу» сіоністи обирають на власний розсуд.
Своєю чергою, режим Ахмада Шараа пояснює свою бездіяльність «браком необхідних сил» і бажанням «поліпшити життя сирійців, які втомилися від війни, налагодивши економіку країни».
Критики реагують на ці пояснення нагадуванням: коли протягом 13 років воювали з режимом Асада, Іраном, росією, «Хезболлою» та шиїтами з усього світу разом узятими, коли не було армії та бракувало зброї, на відсутність необхідних сил ніхто не скаржився. А зараз, коли є армія і зброя, звільнено Дамаск, а коаліцію росії, Ірану та шиїтів повалено, сили хоча б просто захистити власних громадян на власній території від єврейського терору раптом випарувалися.
Тим часом правозахисники та ООН кваліфікують дії «Ізраїлю» дипломатичною мовою: «свавільні затримання, насильницькі зникнення та можливі воєнні злочини». Влада Сирії обмежується скаргами, а доля викрадених сирійців невідома, оскільки їх утримують у єврейських в’язницях і концтаборах без зв’язку із зовнішнім світом.
Висновки
Викрадення та каральні рейди «Ізраїлю» на півдні Сирії створюють небезпечний цикл. Для місцевих жителів це повсякденний терор і руйнування господарства. Для нового сирійського керівництва — демонстрація страху перед збройною протидією єврейському терору, обмеженості його суверенітету та джерело внутрішньої критики. Для «Ізраїлю» — короткостроковий тактичний виграш у «зачищенні» периметра, але стратегічний ризик посилення дестабілізації з переходом до збройного опору.
Ситуація на півдні Сирії залишається однією з найбільш вибухонебезпечних точок Сирії після падіння Асада. І, судячи з динаміки подій, вона лише погіршуватиметься.
Немає жодних ознак того, що «Ізраїль» добровільно звільнить окуповані території або припинить обстріли та викрадення сирійців. А це означає, що невдоволення місцевих жителів лише зростатиме, а довіра до Дамаска — падатиме.