5. Іран як привід: геополітична гра «Ізраїлю» та ризики глобальної ескалації.
Доки світ спостерігає, як крихкий баланс сил на Близькому Сході хитнувся у бік нової катастрофічної війни, нещодавній випуск програми Такера Карлсона викликав запеклі суперечки серед політиків, військових аналітиків і громадськості.
У годинному інтерв’ю з Клейтоном Моррісом, ведучим незалежної новинної програми Redacted News, Карлсон детально розбирає те, що він називає «зловісним порядком денним «Ізраїлю» — використати військову міць США проти Ірану, потенційно зірвавши задеклароване Трампом прагнення до переговорів і миру.
«Останній Бастіон» пропонує аналітичний огляд ключових тез інтерв’ю — у ширшому геополітичному контексті та з оцінкою ризиків ескалації в регіоні, вже зраненому десятиліттями американського втручання та агресії «Ізраїлю».
Дискусія в медіа щодо загрози наростаючої дестабілізації відбувається на тлі повідомлень про найбільше з часів вторгнення в Ірак у 2003 році нарощування американських сил у Перській затоці.
Карлсон починає з різких візуальних образів і даних: величезні постачання озброєнь, включно з передовими боєприпасами та авіаносними ударними групами, займають позиції біля берегів Ірану.
При цьому нарощування сил відбувається за мінімальної поінформованості громадськості — опитування показують, що лише приблизно один із п’яти американців підтримує війну з Іраном.
Цей розрив між елітною політикою та настроями народу повторює схеми, які спостерігалися й у попередніх конфліктах, де медійна істерія передувала військовим діям.
У центрі обговорення — позиція Трампа, озвучена в нещодавньому Посланні про становище країни та на подальших пресконференціях. Трамп наполягає, що Іран не повинен володіти ядерною зброєю, заявляючи, що віддає перевагу дипломатії замість війни.
«Ми віддаємо перевагу миру», — перефразовує Карлсон слова Трампа, підкреслюючи його риторику про неприйняття нескінченних воєн.
Однак, попри повноваження Трампа як головнокомандувача, бюрократичний апарат і зовнішній тиск створюють майже невідворотний імпульс.
Морріс, затятий критик неоконсервативної зовнішньої політики, попереджає, що це може стати «останнім шансом «Ізраїлю» нейтралізувати Іран до того, як адміністрація Трампа повернеться до ізоляціонізму.
З військової точки зору це нарощування є безпрецедентним за масштабами, але водночас має чимало вразливостей. США виснажили запаси боєприпасів, обслуговуючи агресивні дії «Ізраїлю» у нещодавніх зіткненнях, включно з 12-денну повітряну кампанію минулого року, яка нібито знищила ядерні об’єкти Ірану — лише для того, щоб загроза «відродилася» як привід для подальших дій.
Військовий потенціал Ірану суттєво еволюціонував з часів війни в Іраку: населення 92 мільйони осіб, передові технології безпілотників і ракет, союзи з росією та Китаєм.
Масштабне вторгнення потребуватиме ресурсів, яких у США просто немає. Експерти застерігають: затяжна наземна війна у важкодоступних горах Загросу розтягнеться на десятиліття або й довше.
Карлсон і Морріс змальовують похмуру картину наслідків, що перегукується з історичними прецедентами. Десятки тисяч американських військовослужбовців у регіоні — на базах в Іраку, Сирії та країнах Перської затоки — стануть першими цілями іранської відплати.
Балістичні ракети можуть обрушитися на «Ізраїль». Досвід 12-денної війни зруйнував міф про «Залізний купол», ефективний проти саморобних палестинських ракет, але безсилий перед сучасними балістичними та гіперзвуковими ракетами.
Ще тривожнішою є відсутність плану «на наступний день»: повалення режиму може розколоти Іран на етнічні анклави, спричинивши міграційну кризу, масштабнішу за сирійську, та дестабілізувавши союзників США в затоці.
Економічно ставки є апокаліптичними. Іран здатен заблокувати Ормузьку протоку, через яку проходить близько 20 % світової нафти, піднявши ціни до рівнів, що спровокують глобальну депресію.
Країни Перської затоки — Саудівська Аравія та ОАЕ, які конкурують з «Ізраїлем» у регіональній дипломатії, — постраждають найбільше. Карлсон посилається на стрибок цін на нафту, що б’є по звичайних американцях, а Морріс критикує військово-промисловий комплекс, який наживається на хаосі.
Може повторитися історія нафтового ембарго 1973 року, яке безпосередньо вдарило по енергетичній безпеці США, але в значно більших масштабах і з набагато гіршими наслідками.
Сьогодні, коли міф про «енергетичну незалежність» Америки розвінчано — глобальні ринки диктують ціни, — таке порушення може підірвати внутрішню підтримку Трампа.
Найбільш провокативне твердження інтерв’ю — війна просувається не в інтересах США, а заради прагнення «Ізраїлю» встановити власну гегемонію в регіоні.
Карлсон наводить уривки з виступів воєнного злочинця Нетаньяху, який попереджає про «ядерний прорив» Ірану «з дня на день» ще з 1996 року — наратив, що повторюється вже 30 років.
Морріс вважає, що така повістка послаблює США, відштовхуючи громадську думку, переорієнтовуючи союзи на Індію (посилаючись на нещодавній виступ прем’єра Нарендри Моді в кнесеті про поглиблення зв’язків) і підриваючи держави Ради співробітництва країн Перської затоки.
Заява воєнного злочинця Нетаньяху про створення альянсу проти «осі ісламських джихадистів» повертає до життя сіоністську «периферійну доктрину», сформовану у 1950-х роках для протидії арабам через союзи з неарабськими акторами — включно з Іраном до 1979 року. Сьогодні цю роль відведено Індії, але вже в ширшому контексті війни з Ісламом.
Такер припускає, що Тель-Авів зближується з Індією, оскільки «Ізраїль» віддаляється від США. За його словами, там вважають громадську думку в США безнадійною і хотіли б використати Америку для останньої війни з Іраном, а потім перейти до іншої країни з більшим населенням.
Наявність у «Ізраїлю» ядерної зброї ще більше ускладнює загальну картину та загрожує катастрофічними наслідками, з огляду на психопатичні месіанські викривлення сіоністських верховодів.
Значна частина інтерв’ю присвячена ролі американських ЗМІ у формуванні хибного «наративу згоди» американського суспільства на війну з Іраном. Карлсон наводить заголовки The Wall Street Journal («Не втратьте цей історичний момент для удару по Ірану»), New York Post і навіть Fox News, які Морріс звинувачує у придушенні інакодумства.
Численні інтерв’ю з одним із найбільш агресивних сіоністських сенаторів Ліндсі Гремом, який називає Іран «нацистським режимом» і закликає до ударів, ілюструють псевдонеоконсервативну риторику, нав’язану єврейським лобі.
Цей медійний шквал, за словами ведучих, створює хибне відчуття неминучості, аби натиснути на Трампа.
Проводячи паралелі з війною в Іраку, розпочатою на основі сфабрикованої американською розвідкою історії про ЗМУ, учасники інтерв’ю згадали й інші випадки, що слугували виправданням агресії: інцидент у Тонкінській затоці за Джонсона для війни у В’єтнамі, брехню Буша-молодшого щодо Іраку, Обами — щодо Лівії.
Морріс пов’язує «іранський кейс» із файлами Епштейна, припускаючи, що війни відволікають увагу від злочинів правлячих елітних кланів.
Тут простежується зв’язок з операцією «Мокінгберд» — історичним впливом ЦРУ на медіа, нині посиленим цифровою цензурою на YouTube та X.
Розмова виходить за межі Ірану, торкаючись глобалістських мереж — Більдерберг, Давос, техноолігархів на кшталт Безоса та Мердока. Морріс посилається на колишнього агента ЦРУ Кевіна Шиппа щодо застосування ШІ та біометрії для «контролю мислення», представляючи війну як частину порядку денного цифрових ID та CBDC.
Критично обговорюються відносини США — «Ізраїль»: звинувачення у надмірному впливі через сіоністське угруповання AIPAC, законодавців із подвійним громадянством та відмову видавати втікачів (зокрема педофілів, які переховуються в «Ізраїлі»).
Скандальне інтерв’ю Майка Хакабі в «Ізраїлі», де він фактично «дав добро» на «біблійні кордони Ізраїлю», підкреслює конфлікт лояльності. Як зауважив один із критиків Трампа, адміністрація Білого дому дедалі більше виступає захисником і провідником інтересів «Ізраїлю», а не США.
Подібна колізія вже траплялася після нападу єврейських сіоністів на американський корабель «Ліберті» у 1967 році.
Сьогодні будь-яка критика чудовищних злочинів «Ізраїлю» в Газі або згадка про «Ліберті» миттєво оголошується антисемітизмом, однак втома американського суспільства від нахабного єврейського тиску стрімко зростає.
Інтерв’ю Такера Карлсона з Клейтоном Моррісом — це заклик не допустити, щоб Америка знову загрузла в близькосхідному болоті. Хоча Трамп постійно говорить про мир, істерика сіоністських євангелістів та тиск «Ізраїлю» можуть зрештою призвести до жорстокої, але програшної війни без фіналу.
Зрештою, йдеться не лише про Іран — це питання повернення американського суверенітету та звільнення США від диктатури єврейських сіоністів у владі та медіа.