Як радянська система зламала серце Чуковського.
Усі діти Чуковського отримали по батькові «Корнійовичі», хоча ім’я Корній було його власним винаходом — свій псевдонім Микола Корнейчуков вигадав на початку літературної кар’єри, розбивши прізвище на дві частини.
За його словами, у нього «ніколи не було такої розкоші, як батько або хоча б дідусь» — через позашлюбне походження Чуковський не мав по батькові, тому пізніше сам обрав його собі й додав до псевдоніма «Іванович».
На початку 1928 року з ініціативи Крупської творчість Чуковського піддалася жорсткій критиці за ідеологічно неправильні сюжети — замість описів великих планів, індустріалізації та колективізації він «забивав дітям голови» «Тараканищами», «Цокотухами» та іншими шкідниками. Почалася кампанія, що отримала назву «чуковщина».
Наступні два роки видавці та редактори відмовлялися співпрацювати з ним, Чуковський фактично був позбавлений засобів до існування. У грудні 1929 року в «Літературній газеті» публікується лист Чуковського з відреченням від казок і обіцянкою створити збірку «Весела колхозія». Казок він справді не писав до 1942 року, але «Колхозії», на щастя, також не судилося з’явитися.
«У голові в мене роїлися чудові сюжети нових казок, але ці бузувіри переконали мене, що мої казки справді нікому не потрібні, — і я не написав ані рядка. І що найгірше: від мене відвернулися мої колишні прихильники. Та й сам я почувався покидьком. І тут мене спіткало покарання: смертельно захворіла Мурочка».
У наймолодшої та найулюбленішої дочки Чуковського виявили туберкульоз. Найвідоміші свої казки письменник написав саме для неї, про неї, з нею ж на колінах. Мурочка померла в ніч на 11 листопада 1931 року. Батько сам поклав її в труну, забив кришку й поніс на цвинтар.
Під час війни, за даними НКДБ, Чуковський заявив таке:
Неоднозначність ставлення письменника до влади ілюструє один із його жартів:
«Я щасливий батько. Якщо до влади прийдуть праві — у мене є Коля, якщо ліві — Ліда». Його син Микола дослужився до члена правління СП СРСР, СП РРФСР та видавництва «Советский писатель», тоді як публікації Лідії в СРСР були повністю заборонені за критичне ставлення до радянської влади, підтримку дисидентів і шлюб з «ворогом народу» — опальним фізиком Матвієм Бронштейном.
Сам письменник у різні роки активно захищав від нападок КПРС Зощенка, Бродського, Солженіцина та багатьох інших невгодних владі письменників, науковців тощо.
Останні роки лауреат численних державних премій Корній Іванович Чуковський переважно проводив на дачі в Передєлкіно, де влаштовував публічні читання для місцевих дітей. На одній з таких зустрічей Агнія Барто запитала: «Ну що, діти, хто найкраще знає «Мойдодира?», — вже старенький Чуковський злякав дітей, раптово закричавши: «Я!!!»