Мир — це звільнення наших територій і людей від загарбників із РФ, а не визнання окупації.
Створення терористичних псевдореспублік на територіях країн-сусідів — давня тактика Російської Федерації. Її мета полягає у контролі та використанні точки дестабілізації для виторговування собі політичних преференцій.
Після військових конфліктів, у випадку з Молдовою та Грузією, Росія виступає, як "посередник-миротворець". Вона, начебто, намагається владнати конфлікт і "рятує" місцеве населення від геноциду.
З Україною так не вийшло. Завдяки дипломатичній роботі Петра Порошенка Росію прив'язали до столу перемовин як учасника, а не "посередника".
І це вдалося зробити вперше за історію початих РФ конфліктів завдяки підписанню Мінських домовленостей. 5 вересня 2014 року було домовлено, що ОБСЄ встановлює зону безпеки на державному кордоні України та РФ у ОРДЛО.
Тому не треба шукати якихось "нових прочитань", а необхідно вимагати від Росії виконання безпекових умов. Мова не про припинення обстрілів та перемир'я, а про виведення окупаційних військ з України та роззброєння терористів-найманців.
Саме через те, що Росія не виконує безпекові умови Мінських домовленостей, на неї та її громадян накладені міжнародні санкції. А вони коштують бюджету РФ сотень мільярдів євро.
Мир — це звільнення наших територій і людей, а не визнання окупації чи надання окупантам і їхнім маріонеткам якогось нового статусу. Необхідно вимагати від Росії виконання Мінських домовленостей, тиснути на неї дипломатично та економічно, а не шукати владі тимчасових рішень перед виборами, щоб зберегти від падіння власні рейтинги.
Для цього Володимир Зеленський та його слуги повинні навчитися мислити державними, а не власними чи олігархічними інтересами. Час їм зрозуміти, що ворог не в опозиції та не в суспільстві, а в Кремлі.