Наступ на свободу слова і тиск на журналістів
Повномасштабна війна та суспільна мобілізація в Україні загострили давні проблеми зі свободою слова і преси. З одного боку, влада прагне контролювати інформаційний простір заради єдності та безпеки, з іншого – існує ризик, що під приводом безпеки чи «реформ» держава обмежує права журналістів і ЗМІ.
Ознаки згортання свобод стали помітними у низці ініціатив та інцидентів: від об’єднання телеканалів в єдиний телемарафон до спроб законодавчо змусити медіа видаляти критичні матеріали. Журналістські й правозахисні організації б’ють на сполох, адже такі дії загрожують цензурою, самоцензурою та фактичною забороною незалежних розслідувань. Особливо тривожним сигналом став останній законопроєкт, що розширює права фігурантів журналістських викриттів вимагати видалення критичних публікацій.
У цьому аналітичному звіті розглянемо сутність цього законопроєкту, його потенційний вплив на журналістику та прозорість, реальні випадки цензури і тиску на журналістів у 2022–2025 роках з коментарями профільних організацій («Репортери без кордонів», Freedom House, Інститут масової інформації тощо), а також політичний контекст та міжнародні паралелі.
Законопроєкт №14057: право на захист чи нова форма цензури?
У вересні 2025 року до Верховної Ради внесли законопроєкт №14057 — оновлення немайнових прав Цивільного кодексу, але з низкою положень, що викликали тривогу в медіаспільноті. Зокрема: право фігурантів журналістських розслідувань вимагати видалення матеріалів, достовірність яких не підтверджена вироком суду; блокування публікацій до розгляду справи; розширене право на відповідь і спростування.
Журналісти попереджають: «це про право на забуття та змушування журналістів мовчати».
Автори законопроєкту наголошують, що він «не проти медіа», а «про модернізацію законодавства» і «захист репутації». Але коли серед підписантів — депутати, що самі є фігурантами розслідувань, а механізми застосування норми фактично дозволяють інструменталізувати судову систему проти журналістики — це вже не технічна правка, а системний виклик.
Закон ухвалено в першому читанні 5 листопада 2025 року — і саме це голосування стало сигналом: медіапростір буде новим фронтом.
Приклади тиску: від шантажу до фізичного залякування
У січні 2024 року журналіст-розслідувач опублікував гучний матеріал про закупівлі Міноборони. Через кілька днів — напад біля квартири: нападники залишили записку «Йди служити». Сам журналіст назвав інцидент провокацією, спрямованою проти нього як критика влади.
Редакція одного з провідних розслідувальних медіа зазнала тривалого стеження, зливу приватних відеозаписів і спроб дискредитувати команду під виглядом «розслідування журналістів». Незалежні організації назвали це акцією залякування.
Журналіст фронтового агентства, який готував розслідування про керівника департаменту кібербезпеки спецслужби, отримав «повістку» — вручення якої ініціювали через військкомат із залученням особи в цивільному, котрого ідентифікували як співробітника спецслужби. Інцидент став предметом звернень журналістських організацій.
Ці випадки — не поодинокі. Вони формують атмосферу, в якій журналіст має думати: публікувати чи залишатися в тіні? Війна не виправдовує залякування, а журналістика, навпаки, має особливе значення в суспільстві, що боронить демократію.
Воєнний стан, інформаційна політика і межі «єдності»
Запроваджений режим воєнного стану створив базис для обмежень: телемарафон у березні 2022 року, об’єднання ключових телеканалів, виключення трьох опозиційних телеканалів із цифрової мережі. Це була вимушена міра? Частково — так. Але коли режим стає нормою, а конкуренція в ефірі мінімальна, наслідки для плюралізму очевидні.
Опитування журналістів показують: понад 60 % вважають такий телемарафон формою цензури.
Нове законодавство про медіа, ухвалене у 2022 році, має гарні мотиви — але дає регулятору розширені повноваження, включно з онлайн-виданнями та блогерами, під час воєнного стану. Чітка межа між «боротьбою з пропагандою» та придушенням незалежного голосу зникає.
Міжнародний ракурс і те, що на кону
Міжнародні організації визнають: українська журналістика продемонструвала вражаючу стійкість перед агресором. Але вони ж попереджають — внутрішні ризики зростають.
«Репортери без кордонів» називають українські практики «тривожним сигналом». Freedom House зазначає: з одного боку — війна, з іншого — зміни, що підривають плюралізм медіа.
Для України, що прагне вступу до ЄС і дотримання демократичних стандартів, це серйозний тест: чи зможе вона поєднати ефективну оборону і відкриту журналістику, мобілізацію і критику, яка не карається.
Висновок
Свобода слова — не опція, це фундамент. У країні, що воює, журналістика може бути ще більш потрібною, а не менш.
Законопроєкт №14057 може стати точкою неповернення: якщо механізми прописані так, що критику легко видаляти, а журналістів залякувати — це не просто виклик національній системі медіа, це виклик самій демократичній перспективі.
Ситуація залишається відкритою: суспільство реагує, журналісти борються, міжнародні партнери стежать. Але кожен випадок тиску — це сигнал: Україна або зберігає свій демократичний характер, або поступово відходить до моделі, де свобода слова — річ на вагу, а не факт. І в цій боротьбі не варто робити компромісів.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»