Історія «мирних угод «Ізраїлю» показує, що миру в Газі не буде.
Кріс Геджес, журналіст, лауреат Пулітцерівської премії:
В окупованій Палестині ніколи не бракувало провалених мирних планів, усі вони містили докладні етапи та графіки — починаючи ще з часів президентства Джиммі Картера.
Закінчувалися вони завжди однаково. «Ізраїль» спершу отримував бажане — у цьому разі звільнення решти ізраїльських заручників, — але потім ігнорував і порушував усі інші пункти, аж доки не поновлював напади на палестинський народ.
Це садистська гра. Карусель смерті. Це перемир’я, як і попередні, — рекламна пауза. Мить, коли засудженому дозволяють викурити сигарету, перш ніж його розстріляють.
Після звільнення ізраїльських заручників геноцид триватиме.
Не знаю, як скоро. Сподіваймося, масову різанину відкладуть бодай на кілька тижнів. Але пауза в геноциді — це максимум, на що можна розраховувати.
«Ізраїль» ось-ось остаточно спустошить Газу, яку майже стер із лиця землі двома роками безжальних бомбардувань. І зупинити його не вдасться.
Це кульмінація сіоністської мрії.
Сполучені Штати, що з 7 жовтня 2023 року надали «Ізраїлю» військову допомогу на приголомшливу суму у 22 мільярди доларів, не перекриють свій трубопровід — єдиний інструмент, здатний зупинити геноцид.
«Ізраїль», як завжди, звинуватить ХАМАС і палестинців у невиконанні домовленостей — найімовірніше, у відмові (справжній чи вигаданій) роззброїтися, як того вимагає пропозиція.
Вашингтон, засудивши нібито порушення з боку ХАМАС, дасть «Ізраїлю» зелене світло продовжувати геноцид задля втілення трампівської фантазії про «Рив’єру Гази» й «особливу економічну зону» з «добровільним» переселенням палестинців в обмін на цифрові токени.
Із усіх мирних планів, запропонованих за останні десятиліття, нинішній — найменш серйозний.
Окрім вимоги до ХАМАС звільнити заручників протягом 72 годин після початку перемир’я, у ньому немає конкретики та чітких строків. Він сповнений застережень, які дозволяють «Ізраїлю» анулювати угоду. І саме в цьому — його суть.
Його не створено як життєздатний шлях до миру, що чудово розуміють більшість ізраїльських лідерів. Найпопулярніша газета «Ізраїлю» — «Ісраель Гайом», заснована покійним магнатом казино Шелдоном Адельсоном для того, щоб бути рупором воєнного злочинця Нетаньягу й пропагувати месіанський сіонізм, — заспокоїла своїх читачів, що не варто турбуватися через план Трампа, бо це лише «риторика».
«Ізраїль», згідно з одним із пунктів пропозиції, «не повернеться на території, з яких вийшов, доки ХАМАС повністю не виконає угоду».
Хто вирішуватиме, чи «повністю» виконав ХАМАС домовленість? «Ізраїль». Чи вірить хтось у добросовісність «Ізраїлю»? Чи можна йому довіряти як об’єктивному арбітру? Якщо ХАМАС, демонізований як терористична організація, заперечить — чи хтось його послухає?
Як можливо, що мирна пропозиція ігнорує консультативний висновок Міжнародного суду від липня 2024 року, де знову наголошено, що ізраїльська окупація є незаконною і має бути припинена?
Як можна не згадати про право палестинців на самовизначення?
Чому від палестинців, які за міжнародним правом мають право на збройний опір проти окупаційної держави, вимагають роззброїтися, тоді як від «Ізраїлю», незаконної окупаційної держави, цього не вимагають?
Якими повноваженнями володіють США, щоб створювати «тимчасовий перехідний уряд» — так звану Раду миру Трампа і Тоні Блера — обмежуючи право палестинців на самовизначення?
Хто наділив США правом вводити в Газу «міжнародні сили стабілізації» (евфемізм для позначення іноземної окупації)?
Як палестинці мають прийняти ізраїльський «бар’єр безпеки» на межах Гази, що підтверджує — окупація триватиме?
Як будь-яка пропозиція може ігнорувати повзучий геноцид і анексію Західного берега?
Чому «Ізраїль», який зруйнував Газу, не зобов’язаний сплачувати репарації?
Що палестинці мають розуміти під вимогою про «дерадикалізацію» населення Гази? Як цього можна досягти? Таборами перевиховання? Тотальною цензурою? Переписуванням шкільних програм? Арештами імамів і переслідуванням ісламу в мечетях?
А як щодо реакції на підбурливу риторику, якою постійно користуються ізраїльські лідери, називаючи палестинців «людськими тваринами», а їхніх дітей — «малими зміями»?
«Уся Газа й кожна дитина в ній мають померти від голоду», — заявив ізраїльський рабин Ронен Шаулов. Він продовжив:
«Я не шкодую тих, хто за кілька років виросте і не шкодуватиме нас. Лише дурна п’ята колона, ненависник Ізраїлю, шкодує майбутніх терористів, хоч сьогодні вони ще молоді й голодні. Хай помруть від голоду, а якщо хтось має проблеми з тим, що я сказав — це їхні проблеми».
Порушення «Ізраїлем» мирних угод мають довгу історію.
Кемп-Девідські угоди, підписані 1978 року президентом Єгипту Анваром Садатом і прем’єр-міністром «Ізраїлю» Менахемом Бегіним — без участі Організації визволення Палестини (ОВП), — призвели до укладення 1979 року єгипетсько-ізраїльського мирного договору, який нормалізував дипломатичні відносини між Єгиптом і «Ізраїлем».
Наступні етапи Кемп-Девідських угод, що містили обіцянку «Ізраїлю» вирішити палестинське питання спільно з Йорданією та Єгиптом, дозволити палестинське самоврядування на Західному березі та в секторі Газа протягом п’яти років і припинити будівництво ізраїльських поселень, включно зі Східним Єрусалимом, — так і не були реалізовані.
Угоди в Осло, підписані 1993 року, дали змогу ОВП визнати право «Ізраїлю» на існування, а «Ізраїль» визнав ОВП законним представником палестинського народу. Проте результатом стало те, що ОВП втратила владу і перетворилася на колоніальну поліцію.
«Осло II», підписана 1995 року, докладно описувала процес досягнення миру та створення палестинської держави. Але й вона виявилася мертвонародженою. У ній зазначалося, що будь-яке обговорення незаконних єврейських «поселень» має бути відкладене до переговорів про «остаточний» статус.
На той час виведення ізраїльських військ із окупованого Західного берега мало бути завершене. Влада мала перейти до нібито тимчасової Палестинської адміністрації.
Натомість Західний берег було поділено на зони A, B і C. Палестинська адміністрація мала обмежені повноваження в зонах A і B, тоді як «Ізраїль» контролював усю зону C — понад 60% території.
Право палестинських біженців на повернення на історичні землі, які єврейські поселенці відібрали в них 1948 року під час створення «Ізраїлю» — право, закріплене в міжнародному праві, — було скасоване лідером ОВП Ясиром Арафатом.
Це миттєво відштовхнуло багатьох палестинців, особливо в секторі Газа, де 75% населення становлять біженці або їхні нащадки. Унаслідок цього багато палестинців вийшли з ОВП і перейшли до ХАМАС.
Едвард Саїд назвав угоди в Осло «інструментом палестинської капітуляції, палестинським Версалем» і розкритикував Арафата, назвавши його «Петеном палестинців».
Заплановане в Осло виведення ізраїльських військ так і не відбулося. На момент підписання угоди в Осло на Західному березі річки Йордан проживало близько 250 000 єврейських поселенців. Сьогодні їх щонайменше 700 000.
Журналіст Роберт Фіск назвав Осло «обманом, брехнею, хитрощами, покликаними змусити Арафата й ОВП відмовитися від усього, чого вони прагнули й за що боролися понад чверть століття — методом створення хибної надії, щоб підірвати прагнення до державності».
«Ізраїль» в односторонньому порядку порушив останнє двомісячне припинення вогню 18 березня цього року, завдавши раптових авіаударів по сектору Газа. Адміністрація воєнного злочинця Нетаньягу заявила, що поновлення військової кампанії стало відповіддю на відмову ХАМАС звільнити заручників, відхилення пропозицій продовжити перемир’я й спроби переозброєння.
Під час першої нічної атаки «Ізраїль» убив понад 400 осіб і поранив понад 500, вбиваючи й калічачи сплячих. Напад зірвав другий етап угоди, що передбачав звільнення ХАМАСом решти живих заручників — як цивільних, так і військових — в обмін на палестинських політв’язнів, встановлення постійного припинення вогню й подальше зняття ізраїльської блокади Гази.
«Ізраїль» десятиліттями здійснював смертельні напади на Газу, цинічно називаючи ці бомбардування «підстриганням газону». Жодні мирні угоди чи домовленості про припинення вогню ніколи не ставали цьому на заваді.
Цей випадок не буде винятком.
Кривава сага ще не завершена. Цілі «Ізраїлю» лишаються незмінними: виселення палестинців із їхньої землі та їхнє повне вигнання.
Єдиний мир, який «Ізраїль» збирається запропонувати палестинцям, — це мир у могилі.
Кріс Геджес — журналіст, лауреат Пулітцерівської премії. П’ятнадцять років працював закордонним кореспондентом The New York Times, очолював близькосхідне та балканське бюро. Раніше працював за кордоном у The Dallas Morning News, The Christian Science Monitor і NPR. Веде авторську програму The Chris Hedges Report.