Ми всі в одному літаку. І часу майже не лишилось.
Богдан не сказав нічого такого, чого б ви не знали. Просто — це сказав Богдан.
Пам’ятаєте, ще перед виборами триста разів усі наводили аналогію з літаком, пасажири якого обрали пілота голосуванням? Так ось, я вам авіаційну байку розповім. Повчальну. Сідайте зручніше.
Свого часу групою негідників, які ненавиділи авіацію, літаки та людей, був найнятий недалекий, але артистичний і талановитий аферист, який може зіграти будь-кого (така вже в аферистів професія).
Замість ліцензії пілота зліпили кілька видосів, де він за штурвалом авіасимулятора зображує «керування літаком». А група його спільників виступила свідками, які підтвердили — стопудово пілот. Літає як бог. Повітряний ас і любить котиків (ось, наприклад, Богдан якраз із цих «свідків божественного пілота»).
У процесі польоту відбулися «вибори пілота». Справжній екіпаж із кабіни прибрали. Претензій до них було багато: злітали якось різко. Погода була огидною, тому на турбулентності трясло та проливалася кава. До того ж каву подавали не того бренду. До того ж у літаку обмежували свободу — вимагали пристебнутися і не курити. А обід міг би бути кращим. Ще й стюардеси навіщось трясли інструкцією з безпеки, нагадували про рятувальні жилети та аварійні виходи — чим лякали і дуже дратували пасажирів.
Коротше, «нові обличчя» на чолі з «красенем-пілотом» зайняли місце в кабіні.
Спочатку не відбувалося нічого. Вони там пили шампанське, святкували перемогу. А новий «командир повітряного судна» регулярно спілкувався з пасажирами по внутрішньому зв’язку. І дуже складно та весело розповідав, як добре вони летять, який у них чудовий пілот та екіпаж. А також обіцяв усім то повний кешбек за квитки, то розповідав, що всі пасажири виграли тур на Мальорку, то обіцяв на цій самій Мальорці зробити проміжну посадку для купання в морі та коктейлів.
Більшість пасажирів були в захваті. Тим більше що літак летів рівно і поки що — на автопілоті. По зв’язку говорили лише добре. До того ж на радощах дозволили з’їсти та випити всі запаси літака, призначені на цей і наступний рейси.
Старий екіпаж, а також усіх, хто хоч щось розумів в авіації та польотах, загнали в кінець салону. А оскільки вони постійно намагалися пояснити всім, «що відбувається не так і як потрібно робити», — подумували про те, щоб закрити їх наглухо у вантажному відсіку. Щоб не псували настрій.
Тим часом ситуація дещо змінилася. Літак влетів у грозовий фронт, бо облетіти його ніхто в кабіні не вмів. І трясти стало знову, причому іноді дуже відчутно. Літак падав у повітряні ями, але автопілот повертав його на місце. Тому — летіли.
Але пасажири стали потихеньку обурюватися. І навіть іноді викрикувати щось неприємне. Типу: «Ми ж тебе вибрали пілотом? Працюй!»
Але він узагалі нічого не вмів, окрім як брехати і кривлятися. Та вже й сам повірив у те, що він справжній пілот. Тим більше що решта «екіпажу» старанно переконувала його, що він найдосвідченіший пілот світу.
Чи то набравшись куражу, чи нюхнувши для хоробрості запаморочливої висоти, «пілот» узявся за штурвал. І після першого ривка автопілот сказав «ОК!» і штатно відключився, передавши управління «командиру судна».
Перші ривки та пікірування пасажири перенесли з подивом. Друге — з криками. А після третього почали стукати в пілотські двері з криками: «Ви що там, охреніли зовсім?»
У кабіні зрозуміли, що справи погані. Насилу, але ввімкнули автопілот. І пояснили все, що сталося, діями попереднього екіпажу. А поки зайнялися тим, чим займалися весь політ, — почали дистанційно продавати літак по запчастинах на eBay.
Народ у салоні трохи заспокоївся. Але тут у кабіні увімкнулося попередження про обмежену кількість палива. Половину маршруту вже пройдено. Потрібно вибирати, куди сідати. Розрахувати та ввести курс в автопілот. Або летіти самому.
Потрібно сказати, що поняття «курсу» не було відоме нікому в кабіні. А старий курс давно збили, коли весело крутили штурвал у різні боки.
Почали запитувати «землю». Але там називали незрозумілі цифри та назви приладів. І просили щось кудись «ввести», і знову сипали цифрами та термінами.
Тепер паніка почалася вже у кабіні. Вони то хапалися за штурвал — і літак починав смикатися та валитися. То знову вмикали автопілот — і літак починав летіти рівніше, але невідомо куди. Із землі вимагали повернутися на курс, намагалися допомогти і передавали інструкції. Але «екіпаж» спочатку намагався звинуватити диспетчерів у неправильних діях. Кричав їм: «Ви повинні нас посадити! Ви повинні все зробити!» А потім узагалі відключив рацію, щоб не дратувала.
Час від часу вони валили все на минулий екіпаж. А потім навіть призначали чергового винуватця серед «своїх» та виганяли його в салон. А замість нього брали до себе когось зі знайомих пасажирів. Але ситуація від цього не змінювалася. У кабіні, як і раніше, ніхто не вмів керувати літаком.
Лічильник палива продовжував вести відлік до нуля. А аварійна сигналізація горіла рівним, але тривожним світлом і кричала панічними трелями. Її також відключили.
Народ у салоні був наляканий і розгублений. До того ж хотілося їсти, але від запасів залишилися лише серветки. Світло в салоні почало періодично вимикатися. До того ж пішла чутка, що за квитки доведеться доплатити, а страховка анульована. Усі почали розуміти, що з усього обіцяного новим екіпажем може відбутися лише купання в морі. Усім літаком.
Фразу «Хто його пустив за штурвал?» повторювали вже майже всі. Гучніше за всіх — ті, хто нещодавно проводжав «пілота» в кабіну оплесками.
Коли літак укотре починало трясти і кидати на всі боки, з динаміків лунало: «Це все попередній екіпаж! Ми з ними ще розберемося». Народ з подивом дивився на похмурих справжніх пілотів, пристебнутих до крісел ременями наприкінці салону, — і іноді замислювався. А деякі обурено кричали: «Ну зробіть же хоч щось! Ви ж пілоти?»
Пілоти дивилися на годинник, щось рахували на калькуляторі, зітхали і похмуро переглядалися…
Зараз ми знаходимося десь у районі цього епізоду, у цьому самому літаку.
Я міг би зазирнути далі — але не хочу. Я міг би написати про терористів, які доклали руку до всієї цієї історії зі «зміною екіпажу». І які зараз думають: чи чекати, поки спрацює їхній план і літак упаде сам — під «керуванням» безмозких «пілотів»? Чи допоможе їхній «крот-камікадзе» (з єдиним прихованим парашутом) у кабіні? Чи все ж таки запустити по нас ракету, яка вже наведена? Щоб уже точно?
Богдан, Разумков та всі ті, кого вигнали з «веселого екіпажу», — просто додають у картину деталей. Вони своє зробили — привели цирк за штурвал. А ті, хто запланував катастрофу, — просто чекають.
Я не хочу говорити фразу «Ми ж говорили!». Я хочу нагадати стару авіаційну приказку:
«Зліт можна скасувати. Посадку — ніколи!»
А посадка — найнебезпечніший етап польоту. Навіть якщо палива до найближчого аеродрому поки що вистачає. Потрібно вибрати правильний курс та ввести всі дані до бортового комп’ютера. Потрібно привести всі механізми літака до посадкового режиму. Зайти на глісаду, випустити шасі та плавно приземлитися.
Ну як? Давайте. Зробіть це разом. Це ж не складно, правда? Це ж весело?
У нашого літака чудовий запас міцності. Але удару об землю він не витримає.
У нас достатньо тих, хто вміє вести літак. Але за штурвал ми пустили тих, хто не вміє керувати навіть садовим візком.
У нас не так багато часу до неминучої посадки. Максимум — стільки, скільки до нових «виборів пілота». Або менше.
Оскільки ми всі в одному літаку і діватися нам один від одного нікуди — давайте щось вирішувати. А спочатку — думати.
Тому що «повернутися на землю» можна в різний спосіб. Іноді — фатальний.
Але шанс на інше — ще є.
P.S. Автор цієї чудової світлини — Гавриловський Микола.
А написи вже, вибачте, — мої.
15 грудня 2021 року