Сучасні казки кобищанського діда...
Короткий виклад змісту попереднього сезону: в офісних покоях, напружуючи все можливе з неможливим включно, показово дбали про добробут ошуканого ними ж народу декілька державних нелохів і дівчинка Мендель.
Живота ніхто не щадив. Принаймні, чужого, і на перший погляд...
Події завмерли у наступній експозиції.
Цар усім своїм пригніченим виглядом демонстрував презирство до письмового бюро, каламаря і пера попередників, до серйозної роботи з редагування «Повісті времєнних літ» був не готовий. Вже ось кілька днів поспіль цар намагався згадати, де він був дев'ять місяців тому – імена циганських дітей, як правило, наповнені сакральними смислами.
«Ні, Ужгород таки відпадає, ‒ нервуючи, заспокоював себе цар. – У вересні я був у Парижі, що підтвердять й Ангела з Еммануелем. А Закарпаття? Хіба що Женя Лисий по приколу міг мою візитівку циганці, як там її – Дьоп…йоп…? залишити… Але тезці айфон по-любому подарую. Або лоша».
Цар відчув, як відлягає йому від трохи й зляканого серця, як повертається впевненість в успіхові «Великого Дорожнього Будівництва», як набуває привабливих рис усе навколишнє включно з Мендель і офісом – можна й історію попереписувати.
Богдан флегматично спав в окупованій царській купелі з підігрівом у позі вбитого дівицею Конде якобінця Марата. Поза свідчила про французький слід у сновидіннях – Андрюха все ще насолоджувався видами Сан-Тропе і тамтешніх дівиць з довбенківського ескорту. Українське посміховисько його зачіпало найменше.
Глава ОП'у Єрмак глибоко переживав провал царя в останньому відосику про засранців – у нього практично вже склалося враження, що між ними (царем і засранцями – авт.) немає різниці.
«Знову вляпались…, ‒ московський симпатик Єрмак самокритично визнав, що шлях Зе'команди в історію виходить таки нікудишнім. – Треба переписувати». Подумки козирнув на общєпонятном: «Волєнс-нолєнс».
Мендель трохи поодаль, дотримуючись так званої «дистанції Степанова-Ляшка», відпрацьовувала проходи офісним подіумом. Та невластива Юлі незграбна конвульсивність видавала наявність у прес-аташетки глибоких гендерних проблем – її тіпало від завидків до успіху партійної соратниці Аллахвердієвої, «тюнінгованої в контексті робочої баби з сосновим ароматом» (С).
Обтяжені приватними і державницькими гризотами, нелохи на дівчачі душевні муки не звертали уваги.
Крім Арахамії. Давид крадькома фоткав мендельне дефіле і надсилав запальні світлини до партійного штабу, де Корнієнко скрупульозно сортував «корабельні сосни» – за охватом, погонними метрами і кільцями на поперечному зрізі. До штабного сортування був залучений визнаний спец галузі інтимно-табуйованих послуг Яременко, його цінні зауваги щодо вартості, поз тощо суттєво сприяли наповненню партійних списків дебелим, здатним багато на що матеріалом.
У палатах стояла важка, насичена залишковими отруйно-шоколадними інгредієнтами тиша. Її зрідка порушували нутряні схлипи сплячого Богдана – екснелоху снились декілька кінців одночасно.
І тут робочу атмосферу царевих покоїв буквально підірвала поява генеральної прокурорки Ірини Валентинівни Венедіктової, першого помічника царя Сергія Нахмановича Шефіра, ще когось з постійних відвідувачів «Велюру». Тищенка не було – у тренажерному залі приречено осягав ази хуків з аперкотами, готуючись до дебатів з братами Кличками.
Збуджену групу очолював лідер майбутньої Малоросії Віктор Володимирович Медведчук. Останній вже з порогу закричав своїм справжнім голосом: «Переключите на мой 112.Украина! Кум парад открывает!».
«А чого це ви не там, разбойнік? – незлобиво запитав колаборанта цар, котрого відпустило із циганським Закарпаттям і він знову був здатен на нехитру імпровізацію. – Чи й ваш Gulfstream Aerospace GVI, як у колеги хорвата, вийшов з ладу в історичний момент? Колеса шасі поспускали?».
До зали під шумок прослизнули голова СБУ Іван Геннадійович Баканов і Гео Лерос, обвішані записуючою апаратурою.
Тому, хоч тема чужого параду була близькою практично усім вітчимам і мачухам нації, капітулянтів стримувала присутність Гео Лероса. СБУ вже давно серйозними людьми не бралося до уваги.
Навчений гірким досвідом Єрмак збрехав, що царева плазма не ловить 112-ту Україну, ZIK'у, НьюсВана, «Плюсів» і Росії-1, відтак одухотворених побєдобєсієм ликів перших з перших білоруса, казаха, киргиза, молдаванина, серба, таджика і узбека онлайн побачити їм не судилося.
Медведчук демонстративно залишив поки що чужі покої, кинувши напослідок, ніби комусь погрожуючи: «Киргиз Сооронбай Жээнбеков, между прочим, вирус подхватил еще на подлете к белокаменной!».
Єрмак нарешті зміг приступити до заповнення лакун в Лаврентіївському літописі. Цар вмочив перо у каламар: «Ну, диктуй, ***».