Електромагнітні котушки допомагають розрізняти сплави й навіть перевіряти монету пошарово.
Я завжди думав, що автомат із газованою водою перевіряє монету за вагою, розміром і, можливо, зовнішнім виглядом — за допомогою якоїсь простої камери. Отже, шайба відповідного діаметра мала б пройти. Але якось це безглуздо. Тоді б усі масово пхали шайби з надрукованими картинками. Вирішив перевірити, як воно насправді.
Виявилося, що сучасний монетоприймач узагалі не вимірює вагу й не бачить малюнка на монеті. Вага та зовнішній вигляд — найгірші з можливих параметрів. Натомість за ті пів секунди, поки монета котиться вниз жолобом, її проганяють через три тести, і один із них став для мене несподіванкою.
Перший дуже очевидний — це розмір. Улаштовано все хитріше, ніж здається, але загалом передбачувано. На жолобі встановлено два інфрачервоні датчики. Монета по черзі перекриває обидва, і виникають два імпульси. Інтервал між ними дає змогу визначити швидкість, адже відстань між датчиками відома, а тривалість імпульсу, помножена на швидкість, дає діаметр із точністю до десятих часток міліметра. Крива залізяка відсіюється вже тут. Але припустімо, що її виточили ідеально.
Другий — і це головне. Монета проїжджає між двома електромагнітними котушками. Через одну пропускають імпульси струму, у другій наводиться напруга, і тієї миті, коли між ними опиняється метал, сигнал слабшає — частина магнітного потоку йде на вихрові струми всередині монети. Наскільки він слабшає — залежить від сплаву. У міді один «підпис», у сталі — інший, у латуні — третій. У дорожчих валідаторах котушки ще й працюють на двох частотах: висока бачить лише поверхню, низька просвічує вглиб. Монета номіналом 10 рублів — це сталеве осердя в латунній оболонці, тож і еталон в автомата двошаровий. Зовні має «дзвеніти» як латунь, усередині — як сталь. По суті, автомат проводить експресаналіз складу сплаву монети, причому пошарово.
Сам еталон — це таблиця в «прошивці». Для кожного номіналу записано діапазон допустимих значень діаметра, швидкості й магнітного підпису. Тому один і той самий механізм продають під євро, рублі та турецькі ліри. Є режим навчання: кидаєш у нього монети нового типу, він зчитує їхні підписи, визначає за ними діапазон допустимих значень і надалі приймає їх як свої.
Третій тест — захист від класичного трюку з волосінню. Монета на нитці рухається не з тією швидкістю, і ті самі два датчики, які вимірювали діаметр, це помічають. Потім монета, визнана справжньою, провалюється крізь дверцята з односторонніми зубцями, які не відчиняються у зворотний бік, а за дверцятами стоїть ще один датчик, який підтверджує, що монета справді потрапила до каси.
Я думав, таке встановлюють лише в дорогих автоматах, на кшталт банківських. Виявилося, ні. Модуль із котушкою, двома датчиками й режимом навчання продається на AliExpress за пару десятків доларів — ним комплектують дитячі ігрові автомати. У нього одна котушка й одна частота. У кавовому автоматі — те саме, тільки на кількох частотах, із трьома парами котушок і 24 параметрами для кожної монети, ну й коштує трохи дорожче.