або чому не сидить «заєць» Порошенко
До безкомпромісного борця з пасіпаками, не згадуючи вже скромних бариг, Міхеїла Саакашвілі в українців різне ставлення. Так і має бути – чужий лідер стільки натворив (у всіх сенсах слова) і вдома, й у наймах, що його політичне обличчя світиться усіма кольорами веселки.
З приводу «зайця». Пану Міхеїлу однораз чи здалося, чи приснилося, що його раптова поява на львівському джазовому форумі спричинила загальну паніку у лавах порохоботських любителів альтернативного фолку – сам же Петро По…сіпака рвонув від Лицаря Правди мало не навпростець через перелякані джаз-бенди. Тікав, як ділиться враженнями сам М. Саакашвілі, наш п'ятий від другого тбіліського куди попадя, залишаючи по собі потрощені барабани і погнуті саксофони: панорама втечі «зайця» нагадувала україно-польський кордон після штурму КПП «Шегині» самим майбутнім головою Виконкому реформ. Тамтешні погранці й досі приходять до тями.
Із призначенням формального громадянина України (де тільки не губився, де тільки не виринав багатостраждальний блакитно-жовтий паспорт пана Саакашвілі!) на підтягнуту Зеленським за вуха державну посаду – директора Виконкому реформ – виникла потреба, й у нас зокрема, прискіпливіше подивитися на вдруге офіційного реформатора.
Переважна більшість нашого посполитого і байдужого до серйозних речей люду має приблизне уявлення про «Революцію троянд» і роль пана Міхеїла у виведенні Сакартвело-Георгії у світові лідери подолання депресивних сценаріїв. А роль безсумнівно позитивна, визнана світом, кого цікавить – читайте, мережа переповнена аналітикою. З іншого боку – цирковий характер діяльності Міхо в Україні. Від Одеси з наметом на трасі – до гонитви київськими дахами.
Атож, як на нас, поцінування й оцього другого занурення Міхеїла Саакашвілі у скаламучену українську річку, із заводями, всуціль затягнутими зеленим жабуринням, потребує якогось часу. Давайте, панове, зробимо вигляд, що цирк кудись виїхав, і дочекаємось кроків новоспеченого драйвера. А раптом будемо присоромлені у безпідставних сумнівах, й Міхо, згнітивши гаряче грузинське серце, не переб'є горщики з місцевим циркачем? Принаймні, місяць-другий?
Хоча, починає Міхо стандартно: «Порошенко і його оточення дійсно використовували державу для особистого збагачення. Правоохоронці повинні знайти ці гроші», ‒ з притаманною йому прямизною заявила п'ята рука до воза Зеленського в інтерв'ю журналістам «24 каналу».
Цитата надто красномовна і може бути використана у тексті позовної заяви «заячого» оточення щодо наклепу. Адже кращі сили української Феміди не із зав'язаними, а виштриканими очима – Портнов, Вєнєдіктова, Баканов та іже з ними – поки що здатні лише курей смішити позовами до Порошенка. Над десантними катерами, якими Порошенко хотів підірвати Керченський міст, сміються навіть курчата. Не зурочити б, з цих, прости господи, правників, станеться, пришиють п'ятому справу отруєння російського прем'єра Мішустіна ковідним шоколадом Рошен.
Очевидно інше – Міхеїл Ніколозович завзято приступив до прямих обов'язків, на які уповноважив його колега-блазень: за будь-яку ціну, навіть ціною реформ, догризти таки По… сіпаку.
Як дуже вдало підмітив аналітик і блогер Павло Нусс, у діючих і відставних лідерів Євросоюзу та США з Петром Порошенком «вась-вась», з Міхеїлом Саакашвілі не кожен і ліктем привітається.