В Україні в кожній громаді є свій «Міндич».
Своя маленька копія (а інколи й не маленька) тих, хто нагорі: хитрий, завжди «в темі», сидить на потоках, має своїх людей у раді, своїх підрядників, свої схеми й свою маленьку вотчину. Наприклад, ЖКГ — це найвідкатніша сфера.
І знаєте, що найгірше?
Саме ці «місцеві міндичі» руйнують державу не менш ефективно, ніж великі корупціонери в Києві.
Вони не воюють, не волонтерять, не тягнуть громаду вперед — вони тільки висмоктують. Тротуари до власного бізнесу, наприклад.
Вони живуть із того, що мало б належати людям: із ремонтів, тендерів, комуналки, медицини, харчування в садках і школах. Вони тихо (а подекуди вже й не дуже, бо виборів у найближчий час не буде) крадуть, поки країна воює.
Це ті, що завжди поруч, завжди «при владі», незалежно від того, хто в Києві президент.
Місцеві королі малих бюджетів, які вважають, що громада — це їхній бізнес-план.
І доки кожна громада не почне ламати цих «міндичів» — не через Facebook (хоча й так хоча б для початку), а через реальну відповідальність, контроль, прозорість і тиск людей — доти боротьба з корупцією в Києві буде лише половиною справи.
Війна показала одну просту істину: держава слабне не через одного корупціонера нагорі, а через тисячі дрібних «міндичів» у кожному місті й селі.
І якщо їх не прибрати (не буквально — вище є, як із ними давати раду), вони нас з’їдять швидше, ніж ворог.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»