Цивілізований світ хитається, але ще стоїть на конституційно упорядкованих, конкурентних стосунках політичних сил, кожна з яких вирізняється з-поміж інших яскравою ідеологічною ідентичністю. Торі-віги, червоний республіканський слон – синій демократичний осел, праві-ліві etc. Нуднувато? Тоді простіше: ви зможете навскидку визначити ідеологічні засади Петра Порошенка, Володимира Зеленського, Юлії Тимошенко, Олега Ляшка, Андрія Садового, Анатолія Гриценка? Навіть того ж «соціал-демократа» Сергія Капліна, афільованого з профспілками?
Ми, хто невдовзі повинен виконати свій громадянський обов'язок і наділити когось з них купою повноважень, маємо знати принципи, від яких наш обранець не відступить навіть за сотню-третю одиниць у конверті! Ні, не гривень, так ̶ з дуже багатьма нулями. Який колір прапорів гріє їхнє невсипуще око? З чиїми гаслами стугонять в унісон їхні полум'яні серця? Чиї книжки вони перечитують на ніч – Маркса, Фукуями, Маркузе, Фрідріха фон Гайєка, Донцова? Чого вони прагнуть? Звісно, крім всенародного щастя і газу по 2, а у гіршому випадку – по 4 гривні за кубометр? І це ми про кандидатів, котрі труться біля підніжжя Печерських пагорбів роками, про тих, хто вже всі наші мізки прогриз новими курсами, залякуванням наведенням порядку і тотальними наступами!
Щодо останнього тотального. Знову дві фури-сміттєвози львівської компанії «АВЕ Львів» були зловлені під Олександрією. Це справді демонстрація повної комунальної безпорадності очільників Львова, чи підступна провокація безсовісних конкурентів проти наступального мера з президентськими претензіями? Тут дійсно – ніякої ідеології, одне сміття.
Стосовно ідеологічних уподобань новоспечених «президентських напівфабрикатів» — безпартійного самовисуванця Ігоря Шевченка, оголено справедливої Ольги Богомолець, магістра ділового адміністрування Віталія Купрія, професора кафедри конярства та бджільництва Віталія Скоцика, закукленого у ковдру немічно-знерухомленого Романа Насірова у нас жодних підозр! Крім однієї «заідеологізованої», що цим панам з панянкою нікуди грошей дівати. Щоправда, Ольга Вадимівна Богомолець ідеологією подає патологічне бажання коли-небудь таки зсадити Уляну Супрун з міністерського крісла.
Боже, як же гарно, доки не підхопила вірусу президентських амбіцій, Ольга Богомолець співала геніальні тексти Ліни Костенко! Тандем слова і голосу душу випалювали. Чого його було пхатися у запаскуджені сфери, де чим-чим, а поезією і не пахне! Воістину, «Умирають майстри, залишаючи спогад як рану…» (http://music.i.ua/player/1849879/31951/324033/). Та навіть якщо вже й «приходять якісь безпардонні пронози» (цими направду – хоч греблю гати), підмайстрам слід добре подумати, чи будуть їм пасувати завеликі за розміром одежі майстрів? Якесь, даруйте, засилля позафахово амбітних співців і лоскотунчиків…
Кличемо вас, панове, помислити над вже побутуючою деінде в українському соціумі конструктивною і актуальною, на наш погляд, думкою про повернення до несправедливо підзабутого, старого доброго консерватизму. Чому б не винести його на партійні прапори? Позбувшись обридливого голого популізму? Гляньте, як спрацьовують хоча б деякі традиційні цінності – той же томос, національна ідентичність, захист своєї землі. Віддамо належне команді діючого Президента (поза виборчими симпатіями, до них ще дійде черга), їхня агітаційна тріада з цього ряду – «мова, церква, армія» – дещо поліпшила нікудишній до цього рейтинг Петра Олексійовича.
А якщо зробити право-центристський консерватизм партійною українською програмою? Та ми б мільйонами під нею стали, нехай і не відразу, аби коли-небудь висмикнути зазомбованого, поведеного на чужих і не вельми гойних цінностях українця з пінявого потоку глобалізації. Провокативний епітет вжито винятково для ініціації авторського космополітизму – не кликати ж до шароварів, вареників і сала. Пізно. Ті легендарні козацькі часи втонули в Леті. Але ж і діряві джинси, чіпси і «будвайзер» під щовечірнє гигикання телеблазнів до добра не доведуть. Дивіться, французів услід за американцями, котрі спересердя золоту чуприну на своєму мачо переплутали з мудрістю, теж допекла глобалізація. Потомственні революціонери з «Марсельєзою» ось вже котрий тиждень і сплять у жовтих жилетах. Можуть і Макрону сплести бахіли. Шукають мусью своє, французьке.
Комусь треба й посеред нас починати очищення від глобальної пошесті. Ми й не зчулися, як опинилися у суспільстві з поділом на епохи ґаджетів, кастрації кота віддаємо перевагу перед виборами головнокомандуючого, вважаємо даремно втраченим день, коли виставили на інстаґрамівський белебень лише сотню своїх сфотканих з немислимих ракурсів анфасів-профілей, на новий сезон придуркуватого серіалу чекаємо, ніби на друге пришестя.
Перепрошуємо, надійшла інфа про висунення «свобідним» з'їздом кандидатом у президенти Руслана Володимировича Кошулинського. Поза сумнівами, з ідеологічним фаршем. Висловимося у наступному пості.
Йо-ой! Що нам тільки-но повідомили – у президенти рвонув Олександр Олександрович Мороз. Отут ідеології!
Вадим Демиденко