Нетаньягу представив Трампу план радикального переформатування американських союзницьких зобов’язань.
У розпал найгострішої кризи на Близькому Сході — війни США та «Ізраїлю» проти Ірану, розпочатої наприкінці лютого 2026 року, — з «ізраїльських» джерел просочилася інформація, яка може перевернути всю архітектуру глобальної безпеки.
Згідно з цими даними, Нетаньягу представив Трампу план радикального переформатування американських союзницьких зобов’язань.
Суть плану — США під приводом неефективності виходять із НАТО та створюють новий пакт безпеки, ядром якого стають «Ізраїль», арабські монархії Перської затоки, Вірменія, Греція, Угорщина, Словаччина, росія та Південний Кіпр.
При цьому ключові європейські держави (Німеччина, Франція, Британія) та Китай виключаються з нової конфігурації.
Це не абстрактна геополітична фантазія. Контекст максимально конкретний. Трамп уже публічно заявляв, що всерйоз розглядає вихід США з НАТО, назвавши альянс «паперовим тигром».
Причина — відмова європейських союзників воювати проти Ірану та надати військово-морські сили для розблокування Ормузької протоки.
Війна з Іраном, яку Вашингтон і Тель-Авів розпочали спільно, але без консультацій із союзниками, оголила фундаментальний розлом: Європа не готова платити кров’ю та ресурсами за американсько-«ізраїльські» авантюри.
Нетаньягу, своєю чергою, оголосив про плани поступового переходу до «партнерства зі США замість допомоги» протягом 10 років. Він також активно просуває ідею «гексагона альянсів» — регіонального союзу проти «радикальних ісламських осей». Цей антиисламський союз, за задумом Тель-Авіва, має включати Грецію, Кіпр, Індію та арабські монархії.
Запропонований Нетаньягу пакт (замість НАТО) виглядає як логічне продовження ідеї регіонального антиисламського альянсу. До нього входять:
— Монархії Перської затоки — вже де-факто партнери за т. зв. «Авраамовими угодами», які бачать в Ірані екзистенційну загрозу.
— Греція та Південний Кіпр — перевірені партнери «Ізраїлю» в енергетичних проєктах Східного Середземномор’я (EastMed) і спільних військових навчаннях з антитурецьким вектором.
— Угорщина та Словаччина — «неліберальні» члени ЄС і НАТО, традиційно скептично налаштовані до брюссельського центру та більш лояльні до москви.
— Вірменія — неочікуваний, але зрозумілий елемент: Єреван останніми роками дистанціюється від москви та шукає нові гарантії безпеки.
— росія — попри тісні військово-технічні зв’язки Ірану та росії (включно з постачанням дронів і ракет для війни проти України), «Ізраїль» зберігає робочі канали зв’язку з москвою, контакти на рівні спецслужб, а також особисті партнерські відносини Нетаньягу і путіна.
Для Трампа включення росії може стати частиною «великої угоди» щодо України та глобального переділу сфер впливу.
Виключення «старої Європи» та Китаю виглядає як спроба створити суто транзакційний, антиглобалістський альянс «за інтересами», вільний від ідеологічних зобов’язань НАТО та китайського економічного домінування.
Це трампівський варіант «America First», але в «ізраїльській» обгортці: США перестають бути «світовим жандармом» і зосереджуються на ключових викликах — енергетичній безпеці та стримуванні Пекіна через альтернативні платформи. І передусім забезпечують інтереси «Ізраїлю».
Проєкт Нетаньягу виглядає малоймовірним у поточній конфігурації. По-перше, юридично вихід США з НАТО потребує згоди Сенату (дві третини голосів), а Трамп, попри всю риторику, наразі лише «обговорює» варіанти послаблення зобов’язань.
По-друге, включення росії до пакту виглядає щонайменше дивно: москва надто глибоко інтегрована з Іраном і Китаєм, хоча виключати закулісні маневри не можна.
По-третє, арабські монархії Перської затоки, хоча й вітають удари по Ірану, не готові публічно ставати частиною антиевропейського, проросійського і водночас антиисламського блоку. Надто багато змінних у цій конструкції. Арабські нувориші звикли покладатися на одного господаря — США.
Є ще один нюанс, який може завадити ідеї нового пакту. Нетаньягу і Трамп перебувають під серйозним тиском. Нетаньягу веде «Ізраїль» у затяжну війну на виснаження, а Трамп стикається зі зростаючими економічними втратами та внутрішньополітичною втомою Америки від «вічних війн».
Твердження окремих аналітиків про те, що «Трамп не доживе до реалізації проєкту» і що обидва політики нібито «закінчать у судах», виглядають радше емоційною реакцією опонентів, ніж тверезим прогнозом.
Трамп упевнено сидить у Білому домі, проводячи масові «зачистки» нелояльних на всіх рівнях влади, а судові переслідування у США проти нього фактично заблоковані президентським імунітетом.
Нетаньягу ж демонструє політичну живучість, відкриваючи нові фронти і змушуючи «ізраїльське» суспільство фокусуватися на загрозах, які сіоністський режим сам і створює, та на «виживанні в оточенні ворогів».
Втім, навіть якщо конкретний «план Нетаньягу» виявиться перебільшенням або інформаційним вкидом для тиску на європейців, сама тенденція очевидна. Світ увійшов в епоху фрагментованих, гнучких альянсів, про що Кавказ-Центр попереджав ще у 2023 році в статті «Десакралізація Заходу» (рекомендуємо до прочитання). Цитата:
«Процес фрагментації усталеного глобального військово-політичного партнерства стає неминучим. На зміну йому приходять ситуативні союзи між окремими країнами (в т.ч. всередині вже чинних об’єднань і навіть ворожих одне одному таборів) та різними наддержавними елітними кланами. Цей процес уже відбувається на наших очах…»
Тим часом НАТО тріщить по швах не вперше — Трамп критикував його ще під час першого президентського терміну. Але тепер розрив посилений реальною війною та економічним шоком.
«Ізраїль» — один із ключових драйверів розбалансування західного альянсу, відчуваючи стратегічну вразливість через можливий «американський ізоляціонізм», активно диверсифікує партнерів — від Індії та Греції до контактів із москвою. росія, своєю чергою, отримує шанс вбити клин між США та Європою.
У підсумку ми спостерігаємо не просто тактичний маневр двох політиків, а симптом системної кризи західної системи безпеки.
Якщо проєкт, бодай у скороченому вигляді, почне реалізовуватися, це стане найсерйознішим переформатуванням трансатлантичних відносин із часів створення НАТО у 1949 році.
Світ, у якому Вашингтон обирає між «старою Європою» та новою конфігурацією з «Ізраїлем», монархіями Затоки та москвою, — це вже не «постхолодновоєнний» порядок. Це нова, жорстка, багатополярна реальність, у якій лояльність вимірюється не деклараціями, а готовністю воювати разом тут і зараз.
Питання лише в одному: чи вистачить у Трампа і Нетаньягу політичної волі та часу, щоб довести цю революцію до кінця, перш ніж економічна криза і внутрішньополітичні бурі змусять їх відступити?
Історія показує: такі амбітні «перезавантаження» або змінюють світ, або розбиваються об нього. І зараз ми саме в цій точці зламу