Українці не мають фінансувати війну вдруге — через свої тарифи. Вони вже платять податками, інфляцією, втратами й зруйнованими домівками.
Директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко заявив:
«В Україні немає грошей на відновлення обладнання, бо в нас дуже низькі тарифи на електроенергію для населення».
Це твердження виглядає логічним лише для тих, хто не розуміє, як в Україні влаштована енергетика. Насправді воно є або професійною маніпуляцією, або свідомою підміною понять.
Українські споживачі не розбивали трансформатори, не руйнували підстанції й не знищували мережі. Це зробили російські ракети й дрони.
І перекладати відповідальність за ці руйнування на населення — це не економіка, це цинізм.
Давайте назвемо речі своїми іменами.
1. Якщо це ДТЕК
ДТЕК — приватна компанія з мільярдними оборотами та власними банками й фінансовими структурами.
Якщо знищене їхнє обладнання, вони:
беруть кредити у власних банках;
залучають фінансування в європейських фінансових установах;
використовують страхові механізми;
інвестують власний прибуток.
Так працює бізнес у всьому світі. Споживачі не повинні фінансувати воєнні ризики приватної корпорації.
2. Якщо це Укренерго
Укренерго — державна компанія. Її власник — держава Україна.
Укренерго має право:
залучати кредити під державні гарантії;
отримувати фінансування від ЄБРР, Світового банку, ЄІБ;
отримувати допомогу від партнерів.
І саме це вже відбувається. Мільярди євро заходять в енергетику через міжнародні програми. Тарифи населення тут узагалі ні до чого.
3. Якщо це обленерго
Обленерго — це або приватні монополії, або напівприватні структури з надприбутками.
Вони:
роками сидять на гарантованих тарифах;
не мають конкуренції;
отримують стабільні грошові потоки.
Це один із найбільш захищених бізнесів у країні. І коли їм кажуть, що «грошей немає», це означає лише одне — вони не хочуть платити зі свого прибутку.
Тариф для населення — це:
оплата виробництва електроенергії;
частково — транспортування;
частково — податки.
Але він не є фондом воєнного відновлення.
Війна — це форс-мажор.
Збитки від війни:
покриваються державою;
фінансуються кредитами;
компенсуються допомогою партнерів;
і в майбутньому — репараціями агресора.
Перекладати це на платіжку пенсіонера чи родини — це не ринок, це грабунок.
Бо це зручно.
Набагато простіше сказати: «Ви мало платите», ніж сказати:
Тому й вигадують казку про «дешеве світло».
Українці не зобов’язані фінансувати війну вдруге — через свої тарифи.
Вони вже платять податками, інфляцією, втратами й зруйнованими домівками.
Зруйновану енергетику мають відновлювати:
власники енергокомпаній;
держава;
міжнародні фінансові інституції.
А не бабуся з платіжкою за світло.
Автор: Олег Попенко - Голова Спілки споживачів комунальних послуг України.