Що йому так припекло і чиї завдання поспіхом відпрацьовує?
Існує далекий від глядачів і читачів світ закулісся преси. Ми отримуємо вже кінцевий продукт роботи дуже багатьох людей і часто не здогадуємося, якими механізмами підсилюються або нівелюються наші враження й відчуття від самого голого тексту. А насправді, це дуже цікава технологія. І не потрібно ніяких 25-их кадрів. Часто досить одного. Таких прийомів дуже багато, а я вам наведу приклади й технічну основу лише одного.
От ви, часом, бачили, як працює професійний фотокореспондент? Точніше — чули? Там він вибирає позицію й відстрілює цілу серію — кілька десятків послідовних фото за коротенький проміжок. Зблизька чути тріскотню, як від давньої відеокамери. Звісно, за цей час об'єкт вдихає, кліпає, кривиться, супиться, усміхається. На вибір море фотографій. І таких серій робиться на заході десятки.
А далі під настроєву установку редактор вибирає відповідне. Воно може підтримувати або, як уже писав, нівелювати текстове повідомлення. Бо головні видання несуть певну міру політичної співвідповідальности, розуміють політичні потреби й інтереси країни тощо. Це в тексті. А от на фото редакція переважно додає отой базовий настрій і реально пропоновану оцінку.
Я пригадую жорстко відібрані дуже позитивні фото Zеленського на початку вторгнення. Із сотень кадрів перекошеної гримаси репортер і редактор вибирали той єдиний, який міг викликати симпатію.
Тут два скріни.
Перший зі статті з доволі позитивним змістом щодо візитів Zе. А фото із сотень вибрали таке, яке викликає автоматичне несприйняття.
А другий — зі статті про нарваного й агресивного неадеквата, який зривається на крик, хамить союзникам. І фотографія якраз покликана підсилити враження.
Нашому «найвеличнішому лідору сучасності» ніби терпентиною одне місце замастили, так став гонити по Європі.
Рамштайн перенесли через ураган у США, а йому таки підгоряє. І точно не обороноздатність та підтримка України. Не вичекавши тих пару тижнів, рвонув у якийсь ошалілий вояж за маршрутом, що аж надто нагадує латинську літеру «Z» - знаєте її огидний зміст для України. На одному відкритому форумі таки обмовився, через що аж такий поспіх – дехто дав йому дедлайн до листопада. Чи щось насправді наступного місяця станеться, чи сусідський амбал укотре кине нашого Вовочку, спрогнозувати неможливо. Але часу, аби полагодити власні проблеми із союзниками, щоб ті не виставили йому жорстких політичних рахунків, а ще — аби влаштувати імітацію для українців, що це ніби «під тиском Заходу», йому дали зовсім мало. От і завертівся, як білка у рашистському колесі…
Я, на відміну від багатьох колег, не вигадую, ніби в мене є якісь серйозні інсайди на Банковій. Бо тут інформацію треба шукати не в Києві, а в москві. А там ніхто з нас інформації не отримує. Я просто аналізую те, що бачу, й те, що представники цієї влади умисне чи через тупість зливають назовні. В мене вийшла певна версія, якою я можу пояснити і те, що відбувається в ці дні, й те, що може нас очікувати в близькому майбутньому. А може й не очікувати… Бо, перефразовуючи албанську приповідку (наш Зе зустрічався з прем’єром Албанії – може той йому підказав): довіритися путіну – це те саме, що поцілувати скаженого собаку.
В усякому разі, пропоную вам свій аналіз подій: