Головна помилка Трампа полягає не в тому, що він вирішив припинти війну, а в тому, що взагалі в неї вступив.
Попередня мирна угода з Іраном, яку нещодавно уклав президент США Дональд Трамп, викликала хвилю обурення та розчарування серед республіканців і прихильників жорсткої зовнішньої політики.
Про це пише The New York Times.
Попри березневі заяви Трампа про те, що завершення війни вимагатиме від Тегерана беззастережної капітуляції, підписаний документ свідчить про зворотне — про умовну капітуляцію самих Сполучених Штатів. Консервативні коментатори, зокрема Ерік Еріксон, прямо заявили, що Трамп здався, а сенатор від Техасу Тед Круз назвав передачу мільярдів доларів теократичному іранському режиму вкрай поганою ідеєю. Сенатор від Луїзіани Білл Кессіді взагалі охарактеризував цю угоду як найгірший зовнішньополітичний промах за останні десятиліття.
Причиною для критики стали надто вигідні умови для Тегерана: негайне розморожування заблокованих активів, створення фонду на 300 млрд доларів для повоєнної відбудови Ірану, а також надання йому права вже за 60 днів запровадити мита для суден в Ормузькій протоці.
Проте головна помилка Дональда Трампа полягала не у виході з конфлікту, а в рішенні розпочати цю непотрібну війну. Білий дім пішов на підписання угоди лише тому, що США опинилися в безвиході, а продовження бойових дій загрожувало новими людськими жертвами, руйнацією світової економіки та поразкою республіканців на проміжних виборах. Сам Трамп визнав, що без цієї угоди американська авіація могла б бомбити регіон ще роками, але Ормузьку протоку так і не вдалося б відкрити, що призвело б до глобальної фінансової катастрофи.
Оскільки Іран фактично виграв війну завдяки прорахункам США, він зміг диктувати власні умови на переговорах. Трамп максимально відтягував цей момент, розуміючи приниження, але необачні бомбардування в лютому без чіткої стратегії виходу та неготовність до закриття протоки не залишили йому інших варіантів. Це стало черговим історичним уроком про те, що надмірні військові амбіції та обіцянки легких перемог від «яструбів» завжди обертаються поразкою.
Раніше США вже мали робочий, хоч і недосконалий, інструмент контролю — ядерну угоду Барака Обами 2015 року, за якою Іран вивіз збагачений уран та погодився на жорсткі перевірки. Проте Трамп і прем'єр-міністр «Ізраїлю» Беньямін Нетаньягу розірвали її у 2018 році, розкритикувавши повернення коштів Тегерану. Як наслідок, Іран відновив ядерну програму й спровокував кризу. Нинішня ж угода лише посилює ядерні ризики: очікується, що Тегеран затягуватиме подальші переговори, а Трамп згодом просто втратить до них інтерес, як це сталося з Газою. Це може підштовхнути Корпус вартових Ісламської революції до реалізації північнокорейського сценарію — створення власного ядерного арсеналу задля домінування в регіоні.
Ціна цієї воєнної авантюри для США виявилася колосальною. Окрім послаблення геополітичного впливу, країна втратила 13 військовослужбовців, а загальна кількість загиблих іранців та ліванців вимірюється тисячами. За оцінками гарвардської експертки з фінансування воєн Лінди Білмс, загальна вартість конфлікту для американського бюджету, враховуючи відновлення баз, заміну боєприпасів та допомогу ветеранам, сягне 1 трлн доларів. Ці величезні суми були витрачені в Перській затоці замість фінансування внутрішніх соціальних програм США, таких як Medicaid, освіта чи догляд за дітьми.
Найбільше ж постраждали пересічні іранці: обіцяна Трампом у січні допомога завершилася тим, що населення залишили під гнітом ще більш репресивного уряду. Символом американської байдужості до долі цих людей стала нещодавня депортація адміністрацією Трампа іранської громадянки до охопленої війною Центральноафриканської Республіки, попри офіційні застереження Держдепартаменту щодо небезпеки перебування там.