Перенести голосування у смартфон простіше на словах, ніж гарантувати таємницю волевиявлення та прозорий підрахунок голосів.
«Ми можемо подумати про онлайн-вибори», — заявив Зеленський в інтерв’ю німецькому телеканалу ZDF.
Навіть враховуючи, як і чим зазвичай «думають» у Зеленського, я поняття не маю, що він має на увазі.
Теоретично навіть якщо «подумати» за участю справді розумних і професійних людей із позитивним досвідом проведення онлайн-голосування (а такими є лише естонці), можливим рішенням може бути або запровадження у воюючій Україні саме естонської моделі, або всрата «Дія».
А обидва варіанти неможливі. Ніяк.
Щодо естонської моделі: я ретельно вивчив естонський досвід, і висновок однозначний: швидко реалізувати цю модель в Україні неможливо з десятка серйозних причин, і насамперед — через Конституцію, яка забороняє вибори під час війни.
В Естонії ж ще 20 років тому ухвалили кілька спеціальних законів саме щодо онлайн-волевиявлення та підписали меморандум з усіма політичними партіями. І ще купу технічних регулювань на рівні уряду затвердили. І до кібербезпеки підійшли максимально серйозно, а не як у нас: «Роль кібербезпеки дещо перебільшена».
Якщо ж Зеленський має на увазі голосування в «Дії» — то це політичне самогубство.
За моїми даними, більшість українців категорично проти виборів, на яких влада неодмінно фальсифікуватиме результати на свою користь.
А забезпечити прозорість «виборів через Дію» неможливо навіть за умови, що зе-влада на це погодиться: бо щонайменше існують ще рашн-хакерс, а також спецслужби всіх інших країн (особливо США). Які точно зможуть вплинути на «Дія-вибори». Та й не забуваймо, що саму «Дію» неодноразово хакали ті ж росіяни. Як і безліч інших державних електронних систем, реєстрів та баз даних.
А якщо Зеленський планує назвати будь-яку онлайн-імітацію виборів якось інакше — це буде нелегально й нелегітимно. Такі «вибори» не визнають ані західні партнери, ані народ України.
Колись, після війни, теоретично можна було б спробувати запровадити естонську модель е-виборів. Але це буде довго й дорого, а обов’язковою умовою буде наявність фахових незалежних спеціалізованих інституцій та іноземних експертів. Та навіть за таких фантастичних умов ніхто не дасть гарантій позитивного результату. Бо багато країн уже намагалися в це пограти — безуспішно. Крім єдиної країни — Естонії.
Як аргумент на користь онлайн-виборів Зеленський називає «права військових». Але уявімо собі, що смартфон військового якимось чином потрапляє до рук ворога: полон, загибель, раптовий відступ із позицій.
І що тоді? ЙР зможе проголосувати замість українця — як вам така перспектива? Класний «захист прав військових»? А якщо командир, лояльний до Офісу, забере в підлеглих смартфони й проголосує замість них — так, як партія накаже? Або просто примусить «правильно проголосувати»?
І головне — Конституція України. Вона прямо забороняє вибори під час війни.
Так, можна нагнути монозбрід у Раді, щоб він ухвалив якийсь спеціальний закон про «особливості проведення виборів під час воєнного стану».
Але це, по-перше, усе одно суперечитиме Конституції; по-друге, наразі не існує навіть приблизно робочого рішення для онлайн-голосування в Україні.
Якби воно існувало хоча б у якомусь сирому вигляді, над ним тривала б хоч якась робота: розробка софту, розгортання, тестування тощо. І це неможливо було б тримати в таємниці. Я б точно знав.
А оскільки нічого подібного навіть не обговорювалося, значить, реальних напрацювань немає. Ну, крім «Дії», яка дірява й незахищена та до того ж за функціоналом не передбачає масового політичного волевиявлення. Це як їсти суп виделкою: у принципі можна, але якось не тейво.
Плюс добровільно-примусова модель поширення цього державного застосунку не додає йому любові серед українців.
Ну і класичне: «Не існує державних систем без бекдорів». Свіжий приклад — останні плівки НАБУ щодо операції «Карфаген». У тій частині, де топправопохеронці входили до системи «Безпечне місто», не залишаючи слідів входу й активності.
Я не знаю, хто там у Зеленського радник з питань ІТ та кібербезпеки і хто надає йому подібні безумні поради. І чи він існує взагалі. Раніше цю роль грав Міша. Але ми всі були свідками нещодавнього драматичного розставання між цими двома колишніми однодумцями, які так романтично вірили в чарівні палички магічних ІТ-рішень для розв’язання складних соціальних проблем. Але зла доля розвела їх.
Але хто б не надавав Зеленському «мудрі поради», оце дивне «ми можемо подумати про онлайн-вибори» більше нагадує «ми можемо подумати, як нам стати багатими та щасливими»: подумати можемо, але от реалізувати — тут є проблемка. Точніше — величезна проблема. Ще точніше: проблема проведення онлайн-виборів в Україні наразі не має розв’язання. Вза-га-лі.
І якщо зовсім чесно, то все це бла-бла-бла про онлайн-вибори — це типова для Зеленського «божа роса» з чесними очима: «три тисячі ракет до кінця 2025 року», «ми влаштуємо блекаут на москві», «я не знав про корупцію в моєму оточенні». Або зовсім свіже: «Ми маємо напрацювання щодо українського Starlink».
Тому не раджу сприймати всерйоз чергове стендап-шоу: за ним — десь приблизно нуль конкретики.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»