Гірка ціна війни: Як знищували фронтових інвалідів
Після війни в концентраційному таборі на острові Валаам було знищено від 200 000 до 300 000 інвалідів війни.
Серед жертв було кілька сотень героїв Союзу. Якщо сім’ї протестували, служба безпеки вбивала всіх членів родини, включно з немовлятами.
Їм не пощастило на вокзальних перонах цілувати дружин і обіймати дітей. Вони не крокували на парадах Перемоги в колонах. Не крокували, бо не мали чим…
У 1946 році в одну ніч із великих міст їх зібрали наряди міліції, завантажили в ешелони і вивезли на Соловки. Без суду та слідства. Стверджують, що було розпорядження Сталіна. Наказ віддав маршал Жуков.
Друга «зачистка» безпритульних інвалідів відбулася в 50-х роках. У лютому 1954 року міністр МВС Круглов надіслав на ім’я Хрущова та Маленкова документ № 06778:
«Незважаючи на всі вжиті заходи, у великих містах та промислових центрах країни продовжує існувати таке явище, як жебрацтво».
«Серед затриманих жебраків інваліди війни та праці становлять 70%...»
Інтернати організовували на острові Валаам, під Харковом, в Омську, Барнаулі, на Сахаліні. Ці інтернати тюремного типу належали МВС.
Іван Власенко, письменник:
«1953 року впадала в око велика кількість скалічених війною прохачів-інвалідів: зі страшними ямами замість очей, без рук, але, мабуть, найбільше — безногих. Їх було особливо жаль, оскільки вони були змушені дивитися на світ знизу вгору. Припнуті ременями за культі до своїх дерев’яних візочків-платформ, вони, здавалося, навіки зрослися з ними. Їм усім було переважно по 30–35 років. Прохачі-інваліди найчастіше грали на гармошках і співали «Раскинулось море широко», деякі просто просили «ради Христа».
Вони заходили до вагонів на кожній зупинці (безногі, вхопившись за поручні біля входу у вагон, підтягувалися на руках), добираючись до Києва, де був основний «заробіток».
І навесні 1954 року калік-прохачів не стало. Не те, що поменшало — а не стало. Пасажири електрички стурбовано запитували одне одного: де поділися інваліди?
Достеменно було відомо лише одне: їх забрала міліція, а куди, навіщо — цього ніхто не знав. Але люди поговорили — та й забули. Забув і я...»