Відставка як стратегія: чому Зеленський говорить про кінець, але готує новий старт.
Володимир Зеленський знову «готовий піти», але з кожним разом це звучить дедалі більше як рекламна пауза перед новим сезоном серіалу «Слуга режиму». POLITICO розклало цю гру по поличках: обшуки, тиск на опонентів, атаки на антикорупційні органи — усе це не відставка, а генеральна репетиція переобрання. Бо головне — не піти, а переконати всіх, що йдеш.
POLITICO нарешті побачило те, про що в Україні давно шепочуть навіть у військових чатах: Зеленський грає у відставку, як актор, що розігрує сцену смерті — без жодного наміру впасти. «Я готовий не балотуватися, бо це не моя мета», — каже він журналістам Axios із виразом змученого пророка. І одразу за цим — обіцянка звернутися до парламенту, щоб організувати вибори, якщо буде «мир». Тобто, якщо з’явиться юридичний трюк, як обійти Конституцію.
Це вже не перший акт цієї вистави. Ще взимку Зеленський театрально заявив: «Якщо потрібно, щоб я пішов у відставку — я готовий. Я можу обміняти це на НАТО». Звучить благородно, але суть проста — шантаж моральним пафосом, коли насправді граєш час і позиції. І от тепер навіть іноземні аналітики зчитують: ця мімікрія відставки — лише тінь передвиборчого старту.
«Багато дій Зеленського вказують на протилежне», — констатує Іванна Климпуш-Цинцадзе. І справді: у владних кабінетах не пахне прощанням, там пахне підготовкою. Ті ж депутати від «Слуги народу», що виходили з останньої зустрічі з президентом, побачили перед собою не втомленого лідера, а впевненого кандидата, який уже свариться з усіма, хто не створив йому «непохитного іміджу» перед Заходом.
POLITICO відверто пише про липневу спробу Банкової «прибрати незалежність» антикорупційних органів саме тоді, коли НАБУ і САП почали розслідувати справи, що тягнуться до президентських інсайдерів. Потім — обшуки, рейди, залякування. За словами колишніх міністрів, це «прихована кампанія» зі знищення конкурентів. Цитата, варта підручника:
«Вони фактично шантажують усіх своїх потенційних опонентів — скажеш проти нас слово, отримаєш кримінал і санкції».
А тепер у гру ввели Залужного. Його ім’я для Зеленського — як дзеркало для вампіра: болюче, але правдиве. Проти кількох генералів запускають справи, які можна використати «як важіль». Випадковість? Ні, це ж не суд — це сценарій.
POLITICO констатує: «Політика в Україні повернулася». Насправді вона нікуди не зникала. Просто під шум «готовності до відставки» Банкова вмикає повний передвиборчий режим. І поки президент говорить про мир і втому, спецслужби та медіаресурси перерозподіляють поле бою під виборчу кампанію.
Іноземні журналісти вже читають це між рядків. Українці — між обшуками, санкціями та «рейтинговими» цифрами.
Тож питання не в тому, чи піде Зеленський.
Питання в тому — кого він потягне за собою, коли почне падати.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»