Проблема безпритульних тварин в нашому місті давно актуальна. Однак влада Полтави та офіційні зоозахисні організації фактично «переклали» її на плечі звичайних волонтерів – простих полтавців. Ті самі підбирають беззахисних тварин, власним коштом їх годують, лікують, створюють пункти перетримки. "Останній Бастіон" писав про цю проблему:
Мені пощастило: я одна з небагатьох таких волонтерів. У моєму притулку вже близько сотні вуличних тварин, але я ніколи не відмовляю в наданні їм їжі та даху. Бо йти їм нікуди. Окремого притулку для таких звірят міська влада й досі так і не виділила. Якщо хтось думає, що волонтерська робота з тваринами це суцільне замилування, він помиляється. Якось на початку червня мені зателефонували. В слухавці збентежений голос моєї колеги, теж зоозахисниці-спільниці Наталки-Полтавки: «Світлано, можеш узяти до себе 10 щенят?» Безумовно, я погодилася. …Але сама, збентежившись, запитала:»Що сталося?»
Говорить активістка та зоозахисниця Наталка Полтавка:
7 - го липня після 15 години до мене зателефонувала незнайома жінка, я почула в трубці плач і прохання про допомогу, жінка розповіла, що в парку ім. Котляревского, біля церкви, сидить якась дивна жінка, незрозумілою зовнішності і знущається над цуценятами. Почувши про це, я негайно виїхала на місце, зі мною приїхали волонтери Вова Зінченко та інші .... Коли ми прибули на вказане місце, то побачили в людному місці, серед білого дня, під ялинкою сиділа жінка-безхатчинка, вона підкидала цуценят і била їх палицями. Коли ми наблизилися до неї, щоб забрати нещасних малюків, то жінка, побачивши нас, почала верещати, кричати, вести себе неадекватно. Вона виявилася ще й калікою з однією ногою, замість милиць у неї були дерев'яні бруски, якими вона реально почала нас бити. Володі розбила голову до крові, мене вдарила по нозі і спині. Потім вона почала запихати цуценят за комір, вискочила на проїжджу частину, почала бігати серед машин, викидати цуценят під колеса і тільки завдяки небайдужим людям нам вдалося нарешті відібрати десять чотириногих малюків. Після всього, що сталося з нами, ми викликали поліцію з мого мобільного номера та номера волонтера Ксенії Радченко, але нас ігнорували, повторювали в трубку що виклик прийнятий, чекайте, але ми прочекали дві з половиною години, після чого ми викликали бригаду психіатричної швидкої допомоги. ті в свою чергу викликали поліцію, але і цього разу дива не сталося. У загальній складності ми прочекали більше трьох годин, але виявилося, що наша проблема нікого не хвилює..Зайве говорити, що кримінальну справу не порушено й досі.
Як потім вдалося з’ясувати, ця жінка була психічно хворою. Щенят вона взяла на ринку у перепродувачів тварин, або, як їх називають, «коробочників». «Коробочникам» віддають тварин ті люди, які, придбавши собі колись чотирилапого друга, сприймали його як іграшку, а не як живу істоту, яка з часом має подорослішати і, згідно зі своєю природою, буде прагнути мати потомство. А от про те, що буде потім з тими маленькими цуценятами, мало хто замислюється. Більш «гуманні» індивіди знаходять їм нових господарів, нелюди – позбавляють життя одразу після народження. А хтось, прагнучи позбавити себе «непосильної ноші», відносить на ринок до так званих «коробочників», вважаючи що вчинив по-доброму.
Насправді життя у «коробочників» для тварин означає майже завжди вірну смерть. Окрім того, що їх утримують у жахливих умовах – у крихітних коробочках, де бідолахам й повернутися ніяк, по десять а то й більше, без їжі та води протягом всього дня – у підсумку на тих, кого не вдається «прилаштувати», чекає сміттєвий бак, куди їх викидають «коробочники». А деякі собаки стають їжею для бомжів-безхатченків.
То невже ваші 200-300 грн, які б ви ліпше виділили на оплату банальної процедури стерилізації, варті жахливої погибелі, на яку ви бездушно кидаєте живе створіння. Офіційні ж зоозахисні організації повністю ігнорують цю проблему. Одна з наших волонтерок, яка була свідком подій 7 червня, звернулася по допомогу до Полтавської обласної зоозахисної організації «Юний європеєць». Але керівництво організації її зверонення проігнорувало. Більш за те: як розповідають наші волонтери, деякі представники цієї організації дуже часто підібравши «викинуту» тваринку, самі віддають її до рук «коробочників».
Через таку от «доброчинність» на нас весь цивілізований світ дивиться не як на культурну націю, а як на дикунів. Доки ми не відчуємо відповідальність за тих, хто беззахисний, доки ми не зрозуміємо, що й у тварин такий же біль, як і у нас з вами, ми ніколи не станемо вільною незалежною, а головне, культурною країною! Адже про націю і про державу уже давно в усьому світі судять, у тому числі й по тому, як там ставляться до тварин.
Журналіст Світлана Готьє