У цьому журналісти «Останнього Бастіону» переконалися, спілкуючись 16 жовтня з пересічними містянами.
Під час нещодавнього пресмарафону Володимир Зеленський дав знати, що не проти державних програм, спрямованих на популяризацію гомосексуалізму у якості норми. «Кожен сам обирає мову, якою спілкується, та орієнтацію. Залиште ви вже цих людей у спокої», – відповів Зеленський на критику з зали.
Активна підтримка державною владою руху ЛГБТ (лесбійок, геїв, бісексуалів, транссексуалів) розпочалася у 2015 році. Саме тоді в столиці пройшов перший гей-парад. У листопаді 2015 року Верховна Рада після довгих дебатів проголосувала у першому читанні за внесення до Кодексу законів про працю поправок, які відстоювали лобісти руху ЛГБТ. Тоді ж очолюваний Арсенієм Яценюком уряд затвердив «План заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року». Цей план, зокрема, передбачав запровадження у 2017 році так званих «цивільних партнерств» для гомосексуальних пар. За певний час Міністерство охорони здоров’я підготувало проект «Декларації про вибір лікаря з надання первинної медичної допомоги»; згідно з цим документом пацієнтам пропонувалося обрати одну із трьох статей.
З огляду на активне незадоволення організованих суспільних груп вказані ініціативи не були реалізовані. Уряд відмовився від програми запровадження «одностатевих партнерств». Депутати виступили проти підтримки у другому читанні ЛГБТ-поправок до Трудового кодексу. МОЗ таки не запровадило у документацію так звану «третю стать». Тим не менше, на загальному рівні державна влада не відмовилася від підтримки руху ЛГБТ. Зокрема, існує імовірність запровадження відповідних програм у систему шкільного виховання.
Полтавці, з якими вдалося поспілкуватися журналістам «Останнього Бастіону», здебільшого не слідкують за політичними перипетіями стосовно впровадження ідей руху ЛГБТ. Але вважають гомосексуалізм відхиленням, яке за жодних обставин не можна популяризувати як норму. Лише один респондент спробував уникнути чіткої відповіді стосовно ставлення до вимог руху ЛГБТ.
При цьому свою позицію полтавці мотивували по-різному: від апеляції до морально-релігійних норм до турботи про майбутнє власних дітей.