Адміністрацію Трампа звинувачують у стратегічному прорахунку, приховуванні реальних втрат і недооцінці іранських ракет.
Війна США та «Ізраїлю» проти Ірану, що розгорілася наприкінці лютого 2026 року, вже увійшла в історію як один із найстрімкіших і водночас найпроблемніших конфліктів сучасності.
Те, що замислювалося у Вашингтоні та Тель-Авіві як швидка «хірургічна операція» зі знищення іранського ракетного потенціалу та ядерної інфраструктури, перетворилося на затяжну війну на виснаження, де Тегеран демонструє неочікувану стійкість, а коаліція стикається із системними провалами в обороні, логістиці та управлінні інформацією.
Експерти й коментатори прямо звинувачують адміністрацію Трампа у стратегічному прорахунку, приховуванні реальних втрат і недооцінці іранських ракет.
Хоча багато деталей, що поширюються у медіапросторі, мають характер політичних чуток і потребують перевірки, загальна картина, яка складається з відкритих джерел, підтверджує ключові тези: «оборона не справляється», «втрати занижуються», «керівництво Пентагону демонструє небезпечну самовпевненість».
Одна з найболючіших тем — нездатність багаторівневої системи ПРО США та «Ізраїлю» (THAAD, Patriot, Arrow, Iron Dome) надійно зупиняти іранські балістичні ракети, особливо новітні Fattah-2 і модифікації Khorramshahr / Kheibar з маневрувальними блоками та касетними бойовими частинами.
У березні 2026 року неодноразово фіксувалися випадки, коли іранські ракети долали 8–10 і більше перехоплювачів. Відео, що поширилися в мережі, показують, як Fattah маневрує і вражає цілі навіть після щільного вогню.
Касетні бойові частини продовжують функціонувати навіть при частковому перехопленні, завдаючи шкоди аеродромам, портам і житловим кварталам.
У «Ізраїлі» зафіксовані прямі влучання в житлові райони (Бейт-Шемеш, Єгуд, Холон, Рош-ха-Аїн), загибель цивільних, руйнування шкіл і будинків. Arrow у низці випадків взагалі не застосовувалася — за словами ізраїльських джерел, через «невисоку ймовірність успіху» проти конкретних траєкторій.
У Перській затоці іранські удари вивели з ладу радари й крани вертикального навантаження в Бахрейні (база П’ятого флоту США), знищили щонайменше 7 літаків-заправників KC-135, паралізували ключові аеродроми в Саудівській Аравії, Катарі (Al Udeid) та Кувейті.
Офіційні зведення Пентагону та «ЦАХАЛу» продовжують говорити про «високу ефективність перехоплення» (80–95 %), однак реальність виглядає зовсім інакше: кожен прорив коштує десятків мільйонів доларів витрачених перехоплювачів і створює дедалі більший дефіцит боєприпасів.
Офіційно станом на середину березня 2026 року США визнають загибель 11–15 військовослужбовців (переважно армійських резервістів), «Ізраїль» — 15–17 загиблих (включно з цивільними). Іран повідомляє про 1300–1500 убитих на своїй території.
Однак численні непрямі ознаки вказують на значно важчі втрати коаліції США – «Ізраїль»:
Госпіталі Landstuhl (Німеччина) та Ulterried (Флорида) переведені в режим повного військового завантаження і активно запитують донорську кров — класичний маркер масового надходження поранених.
Знищення або серйозні пошкодження десятків об’єктів інфраструктури США в Бахрейні, Катарі, Саудівській Аравії та «Ізраїлі» неминуче призвели до жертв серед персоналу баз.
Лоуренс Вілкерсон (колишній начальник штабу Коліна Пауелла) в інтерв’ю прямо говорив про «страшну криваву бійню», яку приховують від громадськості.
Пентагон і Білий дім послідовно мінімізують цифри, звинувачуючи ЗМІ у «бажанні виставити президента в поганому світлі». Такий підхід уже призвів до різкої критики на адресу міністра війни Піта Гегсета.
Призначення Піта Гегсета, колишнього ведучого Fox News без серйозного досвіду стратегічного управління, на посаду глави Пентагону спочатку викликало сумніви. В умовах війни ці сумніви перетворилися на відкритий скандал.
Гегсет регулярно виступає з бравурними заявами, які викликають сарказм: «сьогодні буде найінтенсивніший день ударів», «ми б’ємо їх, поки вони лежать», «це ніколи не повинно бути чесним боєм».
Він відкрито зневажає «дурні правила ведення бойових дій» (rules of engagement), вважаючи їх перешкодою, і хизується «максимальними повноваженнями» на полі бою — підхід, який уже призвів до ударів по школах і житлових кварталах із жертвами серед цивільних.
Його заяви про «повне знищення» іранського ракетного потенціалу та флоту спростовуються щодня новими пусками з Ірану.
ЗМІ (CNN, The Guardian, New York Times) називають його «дуже небезпечною людиною», «плаксивою дитиною» і «людиною, що упивається кров’ю», вказуючи на емоційну нестабільність і відсутність стратегічного бачення.
Гегсет став символом усієї операції: гучні обіцянки, агресивна риторика та дедалі більший розрив між словами і реальністю.
Удар США по острову Харк (основному нафтовому терміналу Ірану) був проведений обережно — нафтова інфраструктура залишилася недоторканою, щоб уникнути екологічної катастрофи. Однак Тегеран зберігає можливість перекрити Ормузьку протоку та Баб-ель-Мандеб, що паралізує 60–70 % світової торгівлі нафтою.
Трамп відхилив пропозицію путіна про передачу 460 кг збагаченого урану росії під гарантії, віддавши перевагу «перемозі». Тепер Америка наближає третю авіаносну групу, готується до можливої десантної операції — і ризикує отримати «В’єтнам 2.0» в умовах, коли іранські ракети вже довели здатність топити транспортні судна і виводити з ладу цілі бази.
Війна триває лише два тижні, а вже зрозуміло: швидкої перемоги не буде, і велике питання — чи буде перемога взагалі і чия. Іран не зламаний, США та «Ізраїль» втрачають ініціативу в повітрі, несуть військові й репутаційні втрати.
Питання тепер не в тому, чи зможуть противники завдати один одному вирішального удару, а в тому, скільки ще США готові платити кров’ю і грошима за фантазії релігійних єврейських фанатиків.