Кого Кравченко поставив у Полтаві.
Генеральний прокурор Руслан Кравченко, схоже, вирішив, що Полтавщина – це такий полігон для перевірки людської витривалості. Дивишся на кадрові рішення – і розумієш: або хтось у Києві взагалі не читає біографії тих, кого призначає, або читає дуже уважно і саме тому призначає.
Знайомтеся: Роман Єрохін. Уродженець Луганська. Чинний перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури.
Тобто фактично права рука обласного прокурора Євгена Гладія, про якого я вже писав раніше.
І біографія в Романа Олександровича така, що її не в прокуратуру треба подавати, а в СБУ – окремим томом.
На перший погляд, стандартна кар’єра системного прокурора. Луганська районна прокуратура, потім Лисичанськ, Старобільськ, Куп’янськ. Безперервна служба в органах прокуратури з 2010-х років. Людина системи, як вони люблять казати. Тільки система ця, якщо придивитися, дуже швидко починає нагадувати сімейний клан.
«Колишня» (свідомо беру це слово у лапки бо статус «колишньості» викликає багато питань) дружина Єрохіна, Лілія Єрохіна, теж багато років працює в прокуратурі. Спочатку Луганська область, потім Харківська. І дивовижний збіг: її службові переміщення синхронізуються з переміщеннями самого Єрохіна. Просто така службова романтика. Куди він – туди і вона. Де прокуратура – там і родина. А що, так можна? Можна, якщо мати правильні зв’язки, а вони у родини Єрохіних дуже правильні. Тому і обіймає пані Єрохіна посаду, яка вважається золотою – «прокурор відділу забезпечення обвинувачення у регіоні управління підтримання публічного обвинувачення в суді». Тобто, це той чиновник, від якого залежить доля обвинуваченого. Знавці підтвердять, що посада дуже цінується всередині системи через безграничні можливості «монетизації».
Але не треба думати, що сімейний підряд виник на порожньому місці. Так в Україні майже не буває. Отже, Микола Колесник, батько Лілії Єрохіної і тесть Романа. Добра людина, яка надала подружжю право користування своїми квартирами у Харкові та Луганську.
Колишній прокурор Луганської обласної прокуратури, який вийшов на пенсію за вислугу років у 2007 році.
І ось тут картина стає зовсім зрозумілою. Молода прокурорська родина стартує в системі, а поруч — досвідчений прокурорський старожил, який чудово знає, як ця система дихає, кого куди заводити і кому коли підморгнути. Хіба ж можна повірити, що це саме тесть допомагав дочці та зятю робити кар’єру? Та ні. Це просто гарна генетика, чесність, старанність і професіоналізм. Я правильно розумію, пане генпрокурор Кравченко?
Тож бачимо класичну українську правоохоронну династію: тато – прокурор, донька – прокурор, зять – прокурор. Діти як виростуть, теж, мабуть, прокурорами будуть. Не родина, а маленький філіал прокуратури Луганської області.
Окрема насолода – сімейний статус Єрохіних.
У деклараціях до 2024 року вони вказували одне одного як чоловіка і дружину. Потім – як осіб, які спільно проживають, але вже не перебувають у шлюбі. При цьому в судовому рішенні про розірвання шлюбу зазначалося, що сімейних відносин вони не підтримують із початку 2022 року.
Тобто виходить цікаво. Для суду – сімейних відносин немає з 2022 року. Для декларацій – до 2024 року вони ще чоловік і дружина. Потім – уже не шлюб, але спільне проживання. Хоча під час судового процесу по розлученню стверджувалося, що вони нібито «мають різні погляди на життя, на права та обов`язки подружжя, спільне господарство не ведуть». Але чомусь продовжують спільно проживати.
Що це, взагалі, таке? Помилка і недбалість? Вибачте, не повірю. Скоріше це схоже на недостовірне декларування і звичайний фіктивний статус «розлучення», який у правоохоронних родинах часто використовується як побутовий інструмент для зручного розкладання майна, ризиків і відповідальності по різних кишенях. А достеменно у цьому мають розібратися НАЗК та ДБР.
Ідемо далі. Автомобілі. У деклараціях родини постійно фігурують три-чотири авто у володінні або користуванні – BMW, Acura, Tesla.
Сам по собі автомобіль, звісно, не злочин. Якщо він куплений на «білі» гроші, і його власник не порушує ПДР. Але в нас тут трохи не так. Бо Роман Єрохін, судячи з матеріалів реєстрів, не лише представляв державу в судах. Він ще й сам регулярно ходив до судів, ну або ж просто дзвонив – скасовувати адмінпротоколи по порушенням ним ПДР.
Ось типові протоколи пана прокурора. Аварійна ситуація, поворот ліворуч. Проїзд на червоне. Перевищення швидкості. І найсмачніше – епізод 2017 року, коли його зупиняли за кермом з ознаками сп’яніння, а від проходження «продуву» він відмовився.
Показова і автомобільна еволюція пана прокурора: якщо «алкогольна»історія трапилась з ним, коли він перебував за кермом скромного «Шевроле Авео», то швидкість він порушував вже на класичному прокурорському транспорті – BMW X5.
Мабуть не треба пояснювати, що порушник за кермом – потенційний вбивця. Випадки Плєшивцева в Києві і Зайцевої в Харкові вкотре довели це.
Звісно, немає святих. І, мабуть, кожний водій колись щось порушив. Але особисто для мене у цьому випадку є нормальним усвідомити порушення і заплатити штраф. А ось прокурор Єрохін, схоже, дотримується зовсім інших принципів, а саме – «Закон – це я» і «платити має не прокурор, а прокурору».
Увага, усі без виключення свої адмінпротоколи він скасував через суди.
Причому розгляд справ відбувався з вражаючою швидкістю, недосяжною для простих смертних. Наприклад, свою «тверезість» у Лисичанському суді прокурор довів менше, ніж за місяць.
Коли прокурор системно порушує ПДР, а потім системно виграє справи в судах, це вже не про юридичну майстерність. Це пахне використанням службового становища, незаконним впливом на суди і корупцією. І встановлення відповідних фактів – пряма задача ДБР.
Але все це – лише прелюдія.
Головне питання в біографії Єрохіна – російське.
З матеріалів однієї з адміністративних справ випливає, що наприкінці квітня 2020 року Роман Єрохін в’їхав на територію України через пункт пропуску «Гоптівка» – з території російської федерації. Звертаю увагу. Український правоохоронець. Не до 2014 року. Не в студентські роки. Не «коли всі їздили». А у 2020 році. Після Криму. Після Іловайська. Після Дебальцевого. Після шести років війни перебував на території Росії, де, якщо говорити зрозумілою для нього мовою, «контактував з невизначеним колом осіб».
Причому окремо зауважу, відбувалося повернення прокурора з Росії у понеділок, в робочий день у робочий час, коли він мав виконувати робочі обов’язки. Хоча може пан Єрохін отримував міжнародну правову допомогу від свої російських колег або ж професійні настанови від старших товаришів з гарячим серцем і холодними руками? Пропоную йому про це розповісти публічно.
Наголошую, що ця поїздка Єрохіна до Росії – лише один епізод, який випадково став публічним через судову справу. Скільки таких поїздок було насправді – питання, відповідь на яке має дати СБУ. Куди саме їздив чинний на той момент правоохоронець? З ким зустрічався? З якою метою? Чи повідомляв керівництво? Чи проходив перевірки? Чи повідомляв про це СБУ?
І найголовніше: чи міг український прокурор, який після 2014 року їздив до Росії, бути об’єктом інтересу російських спецслужб?
Це геть не конспірологія, а елементарна логіка національної безпеки. Людина в системі прокуратури має доступ до службової інформації, процесуальних документів, даних кримінальних проваджень, контактів, оперативних зв’язків. Така людина для спецслужб держави-агресора – пріоритетний об’єкт розробки.
А тепер ця людина – перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури.
І тому я питаю публічно, пане генпрокурор Кравченко, ви серйозно?!
Нам знову пропонують проковтнути чергового персонажа з російським маршрутом у біографії? Це ж було вже, як казав класик. «Останній Бастіон» уже писав про Віктора Борзілова — батька ексголови УСБУ Полтавської області Євгена Борзілова. Колишній контррозвідник, підполковник у відставці, батько людини, яка обіймала керівні посади в СБУ. І цей пенсіонер-контррозвідник у 2016 році, за матеріалами справи, здійснив незаконний перетин державного кордону через закритий пункт пропуску «Ізварине» в Луганській області. Нагадаю: «Ізварине» на той момент уже давно не було нормальним українським пунктом пропуску. Це зона окупаційного контролю, російських спецслужб, бойовиків і «гумконвоїв». І через це місце проходить не просто якийсь дід із торбою картоплі, а колишній контррозвідник, батько високопоставленого СБУшника.
І що? А нічого. Справа закрита через строки.
Якесь дежавю. У Борзілова – «Ізварине». У Єрохіна — «Гоптівка». І все це чомусь постійно спливає на Полтавщині. Може, ці кадрові рішення у нас уже не очільники ОГП та СБУ ухвалюють, а просто десь у підвалі на Луб’янці досі лежить окрема папка «Полтава», і товариші патрушеви просто ставлять галочки?
Якщо так, то я проти. Подаю заяву до СБУ щодо перевірки поїздок прокурора Романа Єрохіна до російської федерації, до ДБР – щодо численних скасувань його адмінпротоколів Єрохіна за порушення ПДР, і до НАЗК – щодо недостовірного декларування і перевірки способу життя поціновувача «бистрої їзди» на BMW X5.
А генеральному прокурору Кравченку варто було б нарешті подивитися, кого він тягне в обласні прокуратури.
Засиллям агентури і російських паспортів у Генпрокуратурі, СБУ, на Банковій уже нікого не здивуєш. Начебто українська влада на повірку виявляється зовсім не українською.
Численні МінДічі, Баканови, Наумови, Цукермани, Єрмаки, Галущенки, Резнікови, та тисячі інших колаборантів вже фактично зруйнували колись здорове тіло України, позбавивши його крові, енергії, кісток.
Чи дамо ми добити Україну різноманітним єрохіним і гладунам, залежить від нас. Бо, коли колаборанти оголошують війну громадянам України, вони мають усвідомлювати, що ми не продажні судді, які списали їх борги і їх гріхи.