Після 41 року за ґратами у штаті Юта звільнили 71-річного Дугласа Стюарта Картера, двічі засудженого до смертної кари.
Його судили за вбивство, скоєне 1985 року.
Підставою стали результати нової ДНК-експертизи: генетичний матеріал, виявлений на ключових речових доказах із місця злочину, Картеру не належить.
Суддя Четвертого окружного суду штату Юта Дерек Пуллан 28 вересня розпорядився звільнити Картера під заставу. Увечері він вийшов із в’язниці округу Юта у Спеніш-Форку з візком, на якому лежали подушка та коробки з документами — матеріали справи, що накопичилися за чотири десятиліття боротьби за перегляд вироку. На волі його зустрів син Тайлер Енджер, з яким Картер до цього жодного разу не бачився особисто.
«Ми глибоко вдячні за те, що Дуг нарешті повертається додому, але водночас убиті горем через украдене в нього життя», — заявив адвокат Картера Ніл Гамільтон. За його підрахунками, від моменту арешту його підзахисного минуло 15 085 днів.
Картеру було 30 років, коли 57-річну Єву Олесен 27 лютого 1985 року знайшли вбитою в її будинку в місті Прово. Її руки були зв’язані за спиною, жінці завдали десятьох ножових поранень і вистрілили в потилицю з револьвера калібру 38.
На місці слідчі виявили 19 відбитків пальців, світлу волосину, кулю та сліди пороху на закривавленій подушці. Жоден із цих речових доказів не пов’язував Картера з будинком Олесен.
Проте розслідування доволі швидко зосередилося саме на ньому.
Річ у тім, що Енн — дружина Картера, з якою він розлучався, — повідомила поліції, що в неї зник револьвер .38 Special. Вона також розповіла, що Картер говорив їй про поїздку до будинку Олесен разом із двома іншими чоловіками, хоча сам він залишався в машині. З неї все й почалося.
Знайдені під час обшуку будинку Картера речі мали вигляд забруднених кров’ю, однак пізніше з’ясувалося, що ця кров Олесен не належала.
У червні 1985 року Картера затримали в Нашвіллі. До приїзду слідчого з Юти поліція Теннессі допитувала його близько шести годин протягом двох днів — він не зізнавався. Потім до Нашвілла приїхав керівник розслідування, лейтенант поліції Прово Джордж Пірпонт. Приблизно за 30 хвилин він повідомив, що отримав зізнання.
Запису самої розмови на плівці не існує. Пірпонт не записував допит. Натомість він згодом продиктував свою версію зізнання, секретарка надрукувала односторінковий документ, після чого Картер його підписав.
Через десятиліття Картер стверджував, що текст не був його зізнанням і що він підписав його після тиску з боку поліції. За його словами, поліцейські затримали жінку, в якої він жив у Теннессі, — самотню матір із малими дітьми, — і він побоювався, що її звинуватять у переховуванні втікача.
«Це було не моє зізнання. Я нічого цього не говорив. Саме тому запису немає», — говорив Картер перед новим процесом.
Другою опорою обвинувачення стало подружжя Епіфаніо та Люсія Товар. На процесі вони розповідали, що Картер прийшов до них після вбивства, зізнався, що зарізав і застрелив жінку, та навіть показував на підлозі, як саме все відбувалося.
Епіфаніо стверджував також, що незадовго до вбивства Картер сказав, що збирається «ґвалтувати, зламувати й ганяти».
У грудні 1985 року присяжні визнали Картера винним. Захист на основному процесі не викликав жодного свідка. Його засудили до смертної кари. У 1989 році Верховний суд Юти скасував смертний вирок через помилки під час призначення покарання, але залишив обвинувальний вердикт. У 1992 році новий склад присяжних знову засудив його до смертної кари.
Перелом стався лише через чверть століття.
У 2011 році адвокати Картера знайшли подружжя Товар у Мексиці. Вони дали свідчення під присягою та розповіли, що поліція погрожувала їм депортацією, арештом і тим, що в них заберуть маленького сина.
Водночас поліція протягом восьми-дев’яти місяців оплачувала їм квартиру, рахунки та продукти, а потім зажадала приховати це від присяжних.
На першому процесі Епіфаніо Товар під присягою говорив, що отримав від влади лише чек на 14 доларів.
Поліцейський Річард Мак регулярно приїздив до родини, платив по 400 доларів на місяць за житло та покривав повсякденні витрати.
З’ясувалася й ще суттєвіша обставина. Фрази про намір «ґвалтувати, зламувати й ганяти», яку обвинувачення використовувало для доведення заздалегідь сформованого злочинного умислу, Картер узагалі не промовляв.
«Тому що саме це вони хотіли, щоб я сказав», — пояснив Товар свій вчинок.
Люсія Товар також визнала, що не розуміла розмови чоловіка з Картером — чоловіки говорили англійською, а вона практично не знала цієї мови. Тому значна частина її барвистих свідчень про те, як Картер розповідав про вбивство, не ґрунтувалася на тому, що вона справді чула.
Після чотириденних слухань у 2021 році суд дійшов висновку, що справу було спотворено діями провідного слідчого, ще одного поліцейського та прокурора. Суд установив, що поліція домагалася неправдивих свідчень, приховувала матеріальну допомогу свідкам, а прокурор знав про цю допомогу й не виправив брехні свідка перед присяжними.
У травні 2025 року Верховний суд Юти залишив це рішення чинним і остаточно скасував обвинувальний вирок та смертну кару.
«Немає жодних сумнівів, що ці численні конституційні порушення — приховування доказів, підбурювання до лжесвідчення та свідоме невиправлення неправдивих свідчень — завдали шкоди Картеру», — йдеться в рішенні суду.
Прокуратура не закрила справу. У 2025 році окружний прокурор округу Юта Джеффрі Грей оголосив, що Картера судитимуть ще раз і знову вимагатимуть смертної кари. Новий процес зрештою призначили на вісім тижнів, починаючи з 26 липня 2027 року.
І саме під час підготовки цього процесу з’явився доказ, якого не існувало 1985 року.
Лабораторія штату Юта дослідила 17 збережених об’єктів із місця вбивства. На кількох із них вдалося отримати чоловічі ДНК-профілі. Початкова перевірка за федеральною базою CODIS збігів не дала. Потім суд зобов’язав отримати новий зразок ДНК безпосередньо в Картера та провести пряме порівняння.
Прокуратура отримала результат 22 вересня. Картера виключили як джерело крові, виявленої на дверній ручці будинку Олесен, а також генетичного матеріалу на руків’ї ножа, яким її вдарили. ДНК Картера не збіглася й із кількома іншими дослідженими зразками.
Уже наступного дня прокуратура відмовилася знову домагатися смертної кари.
«Нові дані ДНК є достатньою підставою, щоб відмовитися від наміру вимагати смертної кари, переглянути рішення про продовження кримінального переслідування та знову розглянути питання про тримання Картера під вартою», — повідомив офіс окружного прокурора.
Прокуратура наголошує, що юридично результати ДНК поки не означають повного виправдання. Знаряддя вбивства так і не знайшли, у дружини Картера справді зник револьвер відповідного калібру, а підписане зізнання формально залишається частиною доказів.
Прокуратура зараз наново оцінює, чи достатньо збережених матеріалів для нового процесу. Позиція захисту протилежна.
«Дуг підписав зізнання під тиском — це і є визначення вимушеного зізнання», — заявив Гамільтон.
Адвокати вимагають не просто звільнити Картера, а остаточно закрити справу та провести незалежне розслідування дій поліції й прокуратури.
Вони звертають увагу й на зникнення частини старих доказів — запису одного з допитів, відбитків пальців, гіпсових зліпків сліду взуття та поведінкового аналізу ФБР.
Родина вбитої Єви Олесен із таким трактуванням не погоджується й виступала проти звільнення Картера. Її родичка Тереза Олесен заявила в суді, що відсутність збігу ДНК ще не доводить, що Картера не було в будинку.
«Ми, як і раніше, не вважаємо, що він цілком невинний. Є й інші обставини. Ми просто хочемо справедливості для Єви», — сказала вона.
Суддя Пуллан також не став оголошувати Картера невинним. Він постановив, що наявні докази теоретично все ще дозволяють розсудливим присяжним винести обвинувальний вердикт. Однак новий ДНК-аналіз, за словами судді, суттєво підірвав докази, на підставі яких він лише кількома тижнями раніше відмовив Картеру у звільненні.
Під час звільнення суд зобов’язав Картера носити GPS-браслет, дотримуватися комендантської години з 23:00, шукати роботу, брати участь у програмі адаптації колишніх ув’язнених і не контактувати з родиною Олесен.
Суддя також зазначив, що за чотири десятиліття ув’язнення в Картера не було серйозних дисциплінарних порушень, а без смертної кари навіть новий обвинувальний вирок навряд чи призвів би до того, що він фактично провів би за ґратами більше за вже відбуті 40 років.
Особлива історія пов’язана з людиною, яка зустріла Картера на волі. 43-річного Тайлера Енджера усиновили через п’ять днів після народження, і лише у 2009 році він дізнався, що його біологічний батько перебуває в камері смертників.
Вони почали листуватися, але потім на роки втратили зв’язок. Після скасування вироку Енджер знову знайшов батька та став разом із дружиною ходити на його судові засідання.
До 28 вересня вони ніколи не зустрічалися без тюремного скла й фактично ніколи не торкалися одне одного.
Сам Картер ще до звільнення говорив, що хоче одного — щоб присяжні нарешті побачили всі матеріали справи.
«Давайте судитися. Нехай вирішують присяжні. Несіть будь-які докази», — сказав він.
Після 41 року ув’язнення, скасованого вироку, встановлених судом фактів тиску на свідків і ДНК, що виключила Картера як джерело ключових слідів злочину, прокуратура має вирішити, чи відбудеться третій процес узагалі.
Наступне суттєве слухання призначене на 10 листопада. Поки обвинувачення у вбивстві за обтяжувальних обставин формально зберігається, а восьмитижневий процес залишається в календарі на липень 2027 року.