Коли нас не питали — і раптом винні ми...
Дивіться.
Коли президент розповідав, що нам треба «зійти з посередині», скорочував чисельність армії, згортав ракетні програми — він не проводив референдум і не питав у народу, що ми про це думаємо.
Коли розміновували Чонгар.
Коли відкривали пункти пропуску.
Коли розміновували напрямок з боку Чорнобиля — так, що росіяни зайшли на 200 кілометрів просто сквозняком — нас ніхто не питав, правильно це чи ні.
Коли він літав в Оман.
Коли відбувалися якісь переговори за нашими спинами — референдуму не було.
Коли почалося повномасштабне вторгнення.
Коли люди ставали пліч-о-пліч.
Коли лягали під танки.
Коли віддавали свої життя — нас теж ніхто не питав, підтримуємо ми це чи ні.
Коли чотири роки крали.
Крали на всьому, на чому тільки могли.
Коли виростили не просто «свинарчуків», а цілу ОПГ при владі — нас не питали, можна так робити чи ні.
Коли монополізували всі силові структури.
Коли дозволили Генпрокуратурі, ДБР, СБУ творити будь-яку дічь — референдуму знову не було.
А тепер — увага.
Коли вони вже обісрались.
Коли західні партнери мають повну доказову базу того, як розкрадали країну.
Коли ми в найгіршій переговорній позиції.
Коли ми втратили десятки тисяч людей. Цивільних. Дітей.
Коли люди свідомо сиділи під обстрілами, без світла, без захисту. Коли ми втрачаємо людей щодня.
І саме в цей момент, коли будь-який мирний договір уже відверто гірший, ніж той, який можна було підписати раніше, — президент раптом згадує про народ.
І каже:
«А тепер ви маєте вирішити, підписувати цю х*йню чи ні».
Ні. Так це не працює.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»